ОБТРУСИ́ТИ[ОТРУСИ́ТИ] (трусінням викликати опадання чого-небудь - плодів, листя і т. ін.), СТРУСИ́ТИ, ОТРЯХНУ́ТИрідше,ОБТРЯСТИ́[ОТРЯСТИ́]розм. рідше. - Недок.: обтру́шувати[отру́шувати], стру́шувати, отряха́ти, обтряса́ти[отряса́ти]. - Старші хлопці обтрусили яблуню в Жигая (А. Шиян); - Пірре, так мені чогось грушок забажалось, полізь на дерево та струси який десяток (переклад М. Лукаша); Коли щось шурхнуло, мов птах, з кущів струснуло росу (Леся Українка); Мою пісню пташки підхопили в гаю, отряхаючи роси крильми (В. Сосюра).

ТРУСИ́ТИ (стріпуючи, видаляти пилюку, сніг тощо, спорожняти щось), ВИТРУ́ШУВАТИ, ВИТРЯСА́ТИ, ОБТРУ́ШУВАТИ, ОБТРЯСА́ТИ, ОБТРІ́ПУВАТИрозм. (з якоїсь поверхні). - Док.: потруси́ти, ви́трусити, ви́трясти, обтруси́ти, обтрясти́, обтрі́пати. Балабуха став у ґанку й почав трусити свою довгу шинелю (І. Нечуй-Левицький); В усіх будинках жінки мили вікна, витрушували на балконах килими (Н. Забіла); Селянин у мокрій свитині обтрушував шапку (О. Десняк); Потім ти зняла шапочку і обтрясла сніг (Леся Українка); З чималою трудністю піднісся [Яким], обтріпав з рук.. болото (О. Ковінька).