-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив обсмі́ювати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обсмі́юймо
2 особа обсмі́юй обсмі́юйте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обсмі́юватиму обсмі́юватимемо, обсмі́юватимем
2 особа обсмі́юватимеш обсмі́юватимете
3 особа обсмі́юватиме обсмі́юватимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа обсмі́юю обсмі́юємо, обсмі́юєм
2 особа обсмі́юєш обсмі́юєте
3 особа обсмі́ює обсмі́юють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
обсмі́юючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. обсмі́ював обсмі́ювали
жін. р. обсмі́ювала
сер. р. обсмі́ювало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
обсмі́юваний
Безособова форма
обсмі́ювано
Дієприслівник
обсмі́ювавши

Словник синонімів

ВИ́СМІЯТИ (піддати когось, щось насмішці, критиці), ОСМІЯ́ТИ[ОБСМІЯ́ТИ], НАСМІЯ́ТИСЯ, ПОСМІЯ́ТИСЯз кого-чого, рідше - над ким-, чим,ЗАСМІЯ́ТИрозм.,ОСМІШИ́ТИдіал. - Недок.: висмі́ювати, осмі́ювати[обсмі́ювати], осмі́шувати. Вони [козаки] зразу ж почали вигукувати, хто що прирозумів, намагаючись якнайдошкульніше висміяти противників (П. Панч); Сиди ж один, поки надія Одурить дурня, осміє... Морозом очі окує (Т. Шевченко); Нехай вибачить, я не хотіла його вразити, ні насміятися над його вірою, коли то вже віра (Леся Українка); О Боже мій милий! Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька; Бо люде чужії її засміють (Т. Шевченко). - Пор. насміха́тися.
НАСМІХА́ТИСЯз кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об’єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИрозм., КПИ́ТИСЯрозм. рідше;ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИрідше,ОБСМІ́ЮВАТИрозм. рідше (кого, що - виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИзневажл.,СКА́ЛИТИСЯзневажл., ГИГИ́КАТИрозм., ХИХИ́КАТИ[ХІХІ́КАТИ]розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ[ПІДСМІ́ХУВАТИСЯрідше], ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯрозм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в’їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИбез додатка, розм. (злісно, в’їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). [Ганя:] З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене - "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують - Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); - Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (М. Стельмах); - І я був би вельми улещений, - кпив далі підпоручик, - коли б ви.. згодились.. стати моїм ад’ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); - На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! - долинуло з іншого боку (П. Кочура); - Тебе, Гнате, постав на перехресті - німці нізащо не підійдуть. - А ти не скалься (Григорій Тютюнник); - Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, - гигикав бородань. - Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: - Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); - А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, - іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); - Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка - два вершка, - продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); - Бе-ме-ме та й годі! - зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). - Пор. ви́сміяти.