ВИ́СМІЯТИ (піддати когось, щось насмішці, критиці), ОСМІЯ́ТИ[ОБСМІЯ́ТИ], НАСМІЯ́ТИСЯ, ПОСМІЯ́ТИСЯз кого-чого, рідше - над ким-, чим,ЗАСМІЯ́ТИрозм.,ОСМІШИ́ТИдіал. - Недок.: висмі́ювати, осмі́ювати[обсмі́ювати], осмі́шувати. Вони [козаки] зразу ж почали вигукувати, хто що прирозумів, намагаючись якнайдошкульніше висміяти противників (П. Панч); Сиди ж один, поки надія Одурить дурня, осміє... Морозом очі окує (Т. Шевченко); Нехай вибачить, я не хотіла його вразити, ні насміятися над його вірою, коли то вже віра (Леся Українка); О Боже мій милий! Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька; Бо люде чужії її засміють (Т. Шевченко). - Пор. насміха́тися.

НАСМІХА́ТИСЯз кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об’єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИрозм., КПИ́ТИСЯрозм. рідше;ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИрідше,ОБСМІ́ЮВАТИрозм. рідше (кого, що - виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИзневажл.,СКА́ЛИТИСЯзневажл., ГИГИ́КАТИрозм., ХИХИ́КАТИ[ХІХІ́КАТИ]розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ[ПІДСМІ́ХУВАТИСЯрідше], ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯрозм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в’їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИбез додатка, розм. (злісно, в’їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). [Ганя:] З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене - "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують - Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); - Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (М. Стельмах); - І я був би вельми улещений, - кпив далі підпоручик, - коли б ви.. згодились.. стати моїм ад’ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); - На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! - долинуло з іншого боку (П. Кочура); - Тебе, Гнате, постав на перехресті - німці нізащо не підійдуть. - А ти не скалься (Григорій Тютюнник); - Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, - гигикав бородань. - Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: - Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); - А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, - іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); - Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка - два вершка, - продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); - Бе-ме-ме та й годі! - зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). - Пор. ви́сміяти.