ВІДРУБА́ТИ (відокремити ударом або кількома ударами гострого знаряддя чи холодної зброї), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, ВІДСІ́КТИ, УСІКТИ́заст.; ОБРУБА́ТИ (одне за одним, частину за частиною). - Недок.: відру́бувати, відтина́ти, відсіка́ти, усіка́ти, сікти́, обру́бувати. Згодом ми відрубали гілку (І. Муратов); - Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає (Марко Вовчок); - А мені, братчики, адіть, який шмат хвоста мечем відсікли (І. Франко); Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний); Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників (М. Стельмах).

ОБРУ́БУВАТИ (очищати дерево від гілок, сучків, кори), ОБЧУ́ХРУВАТИ, ЧУХРА́ТИ, ОБТІ́СУВАТИ (перев. кору). - Док.: обруба́ти, обчухра́ти[очухра́тирозм. рідше], почухра́тирозм.обтеса́ти. Велетня [дерево] обрубують з галуззя і по утертій колії спускають горою на ріку (І. Франко); З лугу вигонив панський луговий, з поближньої ліщини - побережник, а своїх верб не стане, щоб на паливо їх обчухрувати (І. Муратов); Чухрали теслярі якісь колоди (О. Ільченко); Стукотіли сокири, рубаючи та обтісуючи сухе смолисте дерево (З. Тулуб).