ОПУ́ХЛИЙ (який опух, у якого з’явилися опухи), ПУ́ХЛИЙ, ЗАПУ́ХЛИЙ, ПОПУ́ХЛИЙ, РОЗПУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, ЗАБРЕ́ЗКЛИЙ, БРЕ́ЗКЛИЙ, ОДУ́ТЛИЙ, ОДУ́ТИЙрідше, НАБРЕ́ЗКЛИЙрідше,ОБРЕ́ЗКЛИЙрідше;ПІДПУ́ХЛИЙ, ПРИПУ́ХЛИЙ (з невеликим опухом). А онде під тином Опухла дитина - голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне (Т. Шевченко); Дід вийняв жало і приложив свій корявий палець до пухлого тіла (Панас Мирний); У царині нагледів Чіпка низенького.. чоловіка, з круглим запухлим лицем (Панас Мирний); Світом, не вважаючи на попухлі ноги та біль у животі, знову йшла на роботу (Л. Яновська); В ту ніч пішов старий Гайдук у дорогу босоніж: не міг взути чоботи на розпухлі ноги (А. Дімаров); Напухлі ноги від довгого ходіння; Його жовтуваті очі заіскрились, ніби промінь впав від них на сіре забрезкле обличчя (В. Земляк); Шкіра на його брезклому обличчі обвисла (Є. Гуцало); Петру.. побачив серед майдану кілька автомобілів. З першого вийшов одутлий чоловік (М. Чабанівський); Ледве, ледве Переносить [цар] ноги, Та одутий, аж посинів (Т. Шевченко); Дрібні сльози розплилися по її набрезклому лицю (Марко Черемшина); Тут його оглянув черговий лікпом чи, може, й санітар, якийсь обрезклий, злий (Ю. Збанацький); Показував [Сенько] пальцем на Гринькове підпухле лице (Лесь Мартович); Недобра посмішка викривила її припухлі губи (С. Журахович). - Пор. 1. набря́клий.