-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | обра́жувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | обра́жуймо |
2 особа | обра́жуй | обра́жуйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | обра́жуватиму | обра́жуватимемо, обра́жуватимем |
2 особа | обра́жуватимеш | обра́жуватимете |
3 особа | обра́жуватиме | обра́жуватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | обра́жую | обра́жуємо, обра́жуєм |
2 особа | обра́жуєш | обра́жуєте |
3 особа | обра́жує | обра́жують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
обра́жуючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | обра́жував | обра́жували |
жін. р. | обра́жувала |
сер. р. | обра́жувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
обра́жуваний |
Безособова форма |
обра́жувано |
Дієприслівник |
обра́жувавши |
Словник синонімів
КРИ́ВДИТИ (несправедливо чинити щодо когось, чогось, ставитися до когось, чогось), ОБИЖА́ТИ, ЗОБИДЖА́ТИ [ЗОБИЖА́ТИ] розм., ОКРИВДЖА́ТИ [ОКРИ́ВДЖУВАТИ] розм., ОБРАЖА́ТИ [ОБРА́ЖУВАТИ] розм. - Док.: скри́вдити, покри́вдити, оби́дити, зоби́дити, окри́вдити, обра́зити. - Мати кривдять жінку, а ви мене, - сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); - Що ж він тебе - обижає? - питаю. - Може, б’є? - Ні, не б’є, не обижає - тільки не любить (Марко Вовчок); - Ви Твердохліба не зобиджайте, йому і так не солодко (І. Цюпа); Я їй дав усі гроші, а вона мені не дала усього хліба, за що ж вона мене окривджає? (Словник Б. Грінченка); Вороги окривджують голоту, Та й свої торгують нею радо... (М. Старицький); - Я з мужика вийшов і я його, мужика чорномозольного, нікому не дам ображати (Григорій Тютюнник).
ОБРАЖА́ТИ [ОБРА́ЖУВАТИ рідше] (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ [ВРАЖА́ТИ], ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИ розм., ЗОБИДЖА́ТИ [ЗОБИЖА́ТИ] розм., УДАРЯ́ТИ [ВДАРЯ́ТИ] із сл. самолюбство, КУСА́ТИ розм., КУСА́ТИСЯ розм., КРИ́ВДИТИ рідше, УЩЕМЛЯ́ТИ [ВЩЕМЛЯ́ТИ] рідше. - Док.: обра́зити, ура́зити [вра́зити], зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити [вда́рити], укуси́ти [вкуси́ти], скри́вдити, ущеми́ти [вщеми́ти]. Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); [Олекса:] Злодій! Юда! Іди геть, не тривож гірш мого серця!! [Сербин:] Панове! Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить - вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль - недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені [Чіпко]: тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); - Так ви гадаєте, що вона жінка свята? - з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); [Тетяна:] Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив [батько], що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).