ДВО́Є, ДВІ́ЙКО[ДВО́ЙКО]розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКОрозм., ОБО́ЄЧКОрозм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, - Усюди обоє (Т. Шевченко); Двійко малих - Серьожка та менший онук - бавляться тут собі (А. Головко); - І добра скільки забрали [грабіжники], - скрипнув зубами Кузьменко. - Човнів двоє великих та двойко менших (З. Тулуб); [Коваль:] Ви щось обойко блукаєте, мов неприкаяні (М. Кропивницький); Вона вертається з синового весілля.. Вона бачила їх обоєчко щасливих - як вони підійшли собі під пару (А. Крушельницький).