-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив обніма́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обніма́ймо
2 особа обніма́й обніма́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обніма́тиму обніма́тимемо, обніма́тимем
2 особа обніма́тимеш обніма́тимете
3 особа обніма́тиме обніма́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа обніма́ю обніма́ємо, обніма́єм
2 особа обніма́єш обніма́єте
3 особа обніма́є обніма́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
обніма́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. обніма́в обніма́ли
жін. р. обніма́ла
сер. р. обніма́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
обніма́вши

Словник синонімів

МІСТИ́ТИ (мати в собі, в своєму складі), ВКЛЮЧА́ТИ, ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОХО́ПЛЮВАТИ, ХОВА́ТИ (щось зовні непомітне). - Док.: вмісти́ти[умісти́ти], включи́ти, обійня́ти, обня́ти, охопи́ти. Тут була хороша руда, яка містила в собі багато заліза (Д. Ткач); Знову серед козаків пішли чутки, що буде складатися реєстр. Хто оповідав, що число реєстровців обійматиме шістдесят тисяч, а хто твердив, що всього двадцять тисяч (Н. Рибак); Мальовниче прекрасне Поділля.. охоплює собою дві області - Вінницьку і Хмельницьку (І. Цюпа); Достеменно відомо, що морське дно ховає величезні поклади корисних копалин (з журналу).
ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТАТИ], ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.;СТИСКА́ТИ[СТИ́СКУВАТИ], ДУШИ́ТИзі сл. обійми, підсил. - Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти[охопи́ти], обла́питирозм.пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю [Мар’яна], в лузі Щовечора святого - Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав [Доря] одразу, що се його день (М. Коцюбинський). - Пор. 1. обхо́плювати.
ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХОПЛЮВАТИ]що (обводити руками, рукою навколо чого-небудь), ОБІЙМА́ТИ, ОБНІМА́ТИ, ОБСЯГА́ТИрозм., ОБХВА́ЧУВАТИрозм. - Док.: обхопи́ти[охопи́ти], обійня́ти, обня́ти, обсягти́, обхвати́ти. Ось дуб - могутній велетень.. Ми втрьох його обхопимо, та кола не зімкнем! (Н. Забіла); Юра.. охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору (Ю. Смолич); Червоноармійці сиділи на ґанку, обійнявши гвинтівки (С. Журахович); Він знову не міг заснути і лежав, обнявши подушку (І. Сенченко); [Лісовик:] Вже німці міряли його [дуба], навколо втрьох постававши, обсягли руками (Леся Українка); Сів на лаві й голову важку, що як не розвалиться од думок та од болю, обхватив руками, як обручами (А. Головко). - Пор. 1. обійма́ти.
ОПОВИВА́ТИ (про дим, туман, хмари, пил і т. ін. - поширюючись, укривати з усіх боків), ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ], ОБВОЛІКА́ТИ, ЗАВОЛІКА́ТИ, ЗАТЯГА́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ, ЗАСТЕЛЯ́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОТО́ЧУВАТИ, ЗАСНО́ВУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ[ОСНО́ВУВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОБКЛАДА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ], ВПОВИВА́ТИ[УПОВИВА́ТИ], ОБСО́ТУВАТИ, ЗАСО́ТУВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ОКРИВА́ТИрідко; ОБЛИ́ЗУВАТИ (перев. про полум’я); ПРИТУМА́НЮВАТИ (трохи, не цілком). - Док.: опови́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обволокти́, заволокти́, затягти́, затягну́ти, облягти́, пови́ти, обви́ти, покри́ти, вкри́ти[укри́ти], застели́ти, засла́ти, охопи́ти[обхопи́ти], обійня́ти[обня́ти], обку́тати[оку́тати], оточи́ти, заснува́ти, обснува́ти[оснува́ти], обступи́ти[оступи́ти], обкла́сти[обікла́сти], вгорну́ти[угорну́ти], впови́ти[упови́ти], обсота́ти, засота́ти, пойня́ти, окри́ти, затка́ти, притума́нити. Місто оповив густий туман (Ю. Шовкопляс); З-за гори хмарою суне сірий туман і.. обгорта він кожну деревину (Панас Мирний); Холодний морок огортає колону зі всіх боків (О. Гончар); Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах і обволікає сірим туманом голі кущі (П. Панч); З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби (Григорій Тютюнник); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більші простори неба (В. Гжицький); Облягають небо хмари, Піднялося все живе (П. Грабовський); Тихий час надвечірній, .. Як ти млою повиваєш Те, що грало пишноцвітно В кольоровості незмірній (М. Рильський); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (А. Головко); За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину (Т. Шевченко); Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський); Сизо-жовтий туман жита криє (Г. Косинка); Дим застилає вулиці, далеко виповзає у море (В. Кучер); Машину повністю охоплює полум’я (Ю. Яновський); Приємно обхопило його чисте повітря (Г. Хоткевич); Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Б. Грінченко); Біла імла.. обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький); З-під каблуків.. б’є курява, хмарою окутуючи танцюристів (О. Гончар); Білі хмарки щільним кільцем оточували машину (Л. Первомайський); Заснував [Аркадій Петрович] хату димом сигари (М. Коцюбинський); Обснувала [осінь] димами гори (І. Франко); Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Яновський); Холодні тумани обкладали землю (М. Чабанівський); Вгорнула ліс волога мла (Л. Первомайський); Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський); Язички вогню обсотували березові полінця (Н. Рибак); Білу хату засотує мла (Т. Масенко); Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза мла (З. Тулуб); Туман химерно окрива Серпанком чорним гори (П. Грабовський); Синій димок.. послався по землі, облизуючи з обох боків чорну могилу (Григорій Тютюнник).
ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо - поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ[ОБГОРТА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ]рідше,СПОВИВА́ТИрідше; ОПУСКА́ТИСЯна що (окутувати собою що-небудь). - Док.: опови́ти, огорну́ти[обгорну́ти], обку́тати[оку́тати], обійня́ти[обня́ти], покри́ти, вкри́ти[укри́ти], пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти[обхопи́ти], облягти́, окри́ти, вгорну́ти[угорну́ти], спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). - Пор. 2. напо́внити.
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).