ЗАМІТА́ТИ (мітлою, віником збирати з якоїсь поверхні сміття), МЕСТИ́, ПІДМІТА́ТИ, ВИМІТА́ТИ, ОБМІТА́ТИ (навколо чого-небудь). - Док.: замести́, підмести́, ви́мести, обмести́. Він знов приймавсь за роботу, носив воду і дрова, замітав двір (М. Коцюбинський); Місто ще спало. Тільки невтомні двірники вже мели тротуари і поливали їх водою (В. Гжицький); Папаяніс зачинив вікно, взяв у сінях віник і почав підмітати підлогу (М. Чабанівський); Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби.. та й пішла в хату (І. Нечуй-Левицький).

ОБСИПА́ТИ[ОСИПА́ТИ] (покривати всю поверхню, з усіх боків, трусячи, сиплючи чимось або сиплючись), ОБТРУ́ШУВАТИ, ОБСИ́ПУВАТИрідше, ОБМІТА́ТИчим, без додатка, розм.; ЗАПОРО́ШУВАТИ, ПРИПОРО́ШУВАТИ (тонким шаром). - Док.: обси́пати[оси́пати], обтруси́ти, обмести́, запороши́ти, припороши́ти. Давид крутив віялку.. Рвав вітер, осипав половою, порошив очі (А. Головко); Ось лапата рука зачепила його за голову й зразу обтрусило всього снігом (Панас Мирний); Старий рудий кафтан білівся [в Мортка] від муки; мука обліпила також бік криси заломленого капелюха і легко обсипувала довгі пейси (Н. Кобринська); На крилечках, вітрику, полети, Колосочки золотом обмети (О. Олесь); Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать (Леся Українка); Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Ю. Федькович). - Пор. 1. си́пати.