ЗДУВА́ТИ (струменем повітря скидати, зносити що-небудь з якоїсь поверхні), ЗДМУ́ХУВАТИ, ЗДИМА́ТИдіал.,ПРОДУВА́ТИрідко;ОБДУВА́ТИ (з усіх боків). - Док.: зду́ти, зду́нути, здмухну́ти, проду́ти, обду́ти. Теплий вітерець здував з козельців шовковий пух (О. Донченко); Угорі ходив вітер і здмухував сніг (Григорій Тютюнник); Похитує головою чумак, прямує до кобзи, здмухує з неї порох і вже кладе її біля грудей, немов сповиту дитину (М. Стельмах); Шестірний почав бережно роздягатися, обтрушувати пил, здимати пух з одежі (Панас Мирний); Баба продувала порох з печі (В. Стефаник); Воли безшумно, як тіні, бродили по горі, обдуваючи росу трав (Григорій Тютюнник).

ОБВІВА́ТИ[ОВІВА́ТИ] (про подув вітру, струмінь повітря, запах і т. ін.), ОБВІ́ЮВАТИ[ОВІ́ЮВАТИ], ОБДАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОПА́ХУВАТИ, ОБДУВА́ТИ, ОБВІ́ТРЮВАТИ, ОБДИМА́ТИ (тільки про вітер, струмінь повітря); ПОДИХАТИ чим (злегка, час від часу). - Док.: обві́яти[ові́яти], обда́ти, опови́ти, опахнути, обду́ти, обві́трити. Вітер приємно обвіває обличчя (А. Шиян); Мимо пройшла жінка з оберемком соломи, і чув [Дорош], як його обвіяло.. душком тієї соломи (Григорій Тютюнник); Свіжий вологий вітер приємно овіває обличчя (з газети); З сходу дихнув вітрець й овіяв Остапа (М. Коцюбинський); Орестове обличчя обвіювали струми повітря (О. Досвітній); Запах розтопленого чавуну обдав Никанора (І. Микитенко); Шовкова трава.. обдавала [Івася] своїм пахучим холодочком (Панас Мирний); Шумить, шумить круг мене. Сокорики шумлять і тополі золоті на синьому. І вітер оповив мене ласкаво (О. Довженко); Їхні [грушок] терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (М. Стельмах); Опахує медузу вітер, мне її, вгинає од країв (П. Тичина); Він ішов прудко, повітря туго обдувало його (Є. Гуцало); Прохолода обвітрює скроні; з моря подихало тихою прохолодою (Дніпрова Чайка).