-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | обго́лювати |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | обго́люймо |
| 2 особа | обго́люй | обго́люйте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | обго́люватиму | обго́люватимемо, обго́люватимем |
| 2 особа | обго́люватимеш | обго́люватимете |
| 3 особа | обго́люватиме | обго́люватимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | обго́люю | обго́люємо, обго́люєм |
| 2 особа | обго́люєш | обго́люєте |
| 3 особа | обго́лює | обго́люють |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| обго́люючи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | обго́лював | обго́лювали |
| жін. р. | обго́лювала |
| сер. р. | обго́лювало |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| обго́люваний |
| Безособова форма |
| обго́лювано |
| Дієприслівник |
| обго́лювавши |
Словник синонімів
ГОЛИ́ТИ (зрізувати волосся, перев. бритвою), БРИ́ТИ, ВИГО́ЛЮВАТИ, ЗГО́ЛЮВАТИ, ОБГО́ЛЮВАТИ, ОБГОЛЯ́ТИ, ЗБРИВА́ТИ, ОББРИВА́ТИ. - Док.: поголи́ти, побри́ти, ви́голити, зголи́ти, обголи́ти, збри́ти, оббри́ти. Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вуса почав голити раніше пори (М. Стельмах); Чуб на лоба звис, як мичка... В перукарню йде Синичка.. - Брий негайно, перукар..! (С. Олійник); На моїх очах.. виголили йому лоб (О. Стороженко); - Тільки бритву, прошу вас, приготуйте мені. Треба зголити цю бороду (Д. Бедзик); Бояри вмить скомпонували.., Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли (І. Котляревський); - Винесуть йому черевики солдатські.. Збриють вуса, казанок дадуть і лопату (В. Кучер); Узяв [сотник] та півголови йому уподовж оббрив та й прогнав від себе (Г. Квітка-Основ’яненко).
ОБІБРА́ТИ (хитрощами, обманом або силою привласнити чужі речі, гроші і т. ін.), ОБІКРА́СТИ, ПОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОБЧИ́СТИТИ підсил. розм., ОБДЕ́РТИ підсил. розм., ОБІДРА́ТИ підсил. розм., ОБЛУПИ́ТИ підсил. розм., ОБЛУ́ЩИТИ підсил. розм., ОБСКУБТИ́ розм., ОБСМОКТА́ТИ розм., ОКРА́СТИ поет. рідше, ОБГОЛИ́ТИ [ОГОЛИ́ТИ] розм., рідко, ОБЧУХРА́ТИ [ОЧУХРА́ТИ] розм., рідко. - Недок.: оббира́ти, обкрада́ти [обікрада́ти], грабува́ти, обчища́ти, обдира́ти, облу́плювати, облу́щувати, обску́бувати, обсмо́ктувати, окрада́ти, обго́лювати, обголя́ти [ого́лювати] [оголя́ти], обчу́хрувати [очу́хрувати]. Стануть люди обживатися, то Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Г. Квітка-Основ’яненко); - Збіднів би ти, пане, аби лісовики залишились на місці? Оббираєш людей, як татари оббирали (М. Стельмах); - Хто ж вони, вуйку, скажи? - Ці вороги між нами, княжичу, вони обікрали землю нашу, взяли поля й ліси, ріки й озера і це вони миряться з хозарами й греками (С. Скляренко); Ростуть квіти, радіють люди, молодь весілля справляє, а тут раптом налетять безвірні [татари] та й усе надбане людом пограбують і спустошать (збірник "Легенди та перекази"); Як я їх [панотчиків] обчистив [граючи в карти], то вдав, буцім виходжу на двір на малу хвильку, але вже.. не вернув (Лесь Мартович); Асесори, ісправники Самі себе учать, - Багатого обдирають, А бідного мучать (пісня); Еге, Охріменко дурний: Пішов прохать у повітовий, Що обідрав його наш писар волосний (Є. Гребінка); Добре знав [Гвільєльміно], чий дім тоді облущив Гвідотто (переклад М. Лукаша); За панів, за капіталістів було так, що там, де заводили машини, то справді обскубували робочого (Г. Коцюба); Нехай не гуляє [ченець].., Людей поучає, Щоб брат брата не різали, Та не окрадали (Т. Шевченко); [Петро:] Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (І. Карпенко-Карий). - Пор. 1. обікра́сти.