ЗАБА́РВЛЮВАТИ (надавати чому-небудь певної барви, кольору), ЗАФАРБО́ВУВАТИ, ФАРБУВА́ТИ, ЗАКРА́ШУВАТИрозм., КРА́СИ́ТИрозм., ОБА́РВЛЮВАТИрідше, БА́РВИТИрідко, ЗАФА́РБЛЮВАТИрідко, ОФА́РБЛЮВАТИрідко, ОФАРБО́ВУВАТИрідко; РОЗФАРБО́ВУВАТИ, РОЗЦВІ́ЧУВАТИ (у різні кольори). - Док.: заба́рвити, зафарбува́ти, пофарбува́ти, офарбува́ти, закра́си́ти, покра́си́ти, оба́рвити, зафа́рбити, офа́рбити, розфарбува́ти, розцвіти́ти. Сонце нахилилось над північним обрієм, забарвивши море червоним кольором (М. Трублаїні); За крутими донецькими кряжами сідало сонце. Яскраві його промені черкалися снігу, зафарбовуючи простір у червоно-рожевий колір (В. Собко); Хороша осінь золота надходить спроквола. В червоні й жовті кольори вона фарбує лист (Н. Забіла); Звідкілясь вирвалось тьмяне полум’я, офарбувавши в блідо-рожевий колір небесне молоко (С. Голованівський); Сонце заходило й червоним промінням красило гребені снігу (С. Васильченко); Зійшло ясне сонце, обарвило в рожевий колір клубки білого диму (М. Старицький); Марія розшарілась, кров барвила її лице гарячим рум’янцем (Ю. Смолич); Палала даль, ридала даль імлиста, гаряча кров офарбила цвіти (В. Сосюра); Палаців зали високі Розцвічує пензель митця (М. Бажан).

ПРИКРАША́ТИ[ПРИКРА́ШУВАТИ] (додавати краси кому-, чому-небудь своєю появою, наявністю), ОЗДО́БЛЮВАТИ[ОЗДОБЛЯ́ТИ], ПРИХОРО́ШУВАТИ, ЗВЕСЕЛЯ́ТИ, ОБА́РВЛЮВАТИ, КРА́СИ́ТИрозм., ЗАКРА́ШУВАТИ[ЗАКРАША́ТИ]розм., РОЗКРА́ШУВАТИрозм.,ОКРАША́ТИрозм.,ЗОЛОТИ́ТИрозм.,ПОЗОЛО́ЧУВАТИрозм. - Док.: прикра́сити, оздо́бити, прихороши́ти, звесели́ти, оба́рвити, закра́си́ти, окрасити, розкра́си́ти, позолоти́ти[позлоти́ти]. Хустина прикрашала її далеко ліпше, чим капелюх (Лесь Мартович); Там, у височині, повільно і велично пливли прозорі хмаринки, прикрашуючи собою увесь безмежний простір (Д. Ткач); - Як зорі оздоблюють ясної ночі небо, як квіти повесні закрашують луги зелені, так дотепні слова прихорошують добрі звичаї та веселу бесіду (переклад М. Лукаша); Він зробить все, щоб тут, на людській крові, Зросли троянди щастя пурпурові - Їх буйний цвіт хай землю звеселя (Л. Забашта); Князь церкви.. знав, як оздобляє панагія І люстро мав насподі (біля врат Оглянути пишноту власних шат) (М. Зеров); Натхнення красило її, прихорошувало щедро, як мати (О. Гончар); Ми знаємо, що місцева говірка, діалект обарвлює ряд видатних творів.. літератури (К. Гордієнко); Як мак у городі всі квітки закрашає, так вона сиділа поміж своїми дівчатами (П. Куліш); Сам ледащо, сам ледащо, Ледачого й батька, Тільки його розкрасило, Що сивая шапка (пісня); Який щасливий усміх окрасив лице збідованої жінки! (Н. Кобринська); Осінь непомітно золотила сади (П. Кочура); Фантазія позолочувала предківські часи (П. Куліш).