ЗАБА́РВЛЕННЯ (специфічна, своєрідна риса чого-небудь), ЗАБА́РВЛЕНІСТЬ, БА́РВАперев. мн., ОБА́РВЛЕННЯ, КОЛОРИ́Т, ТОН, ОКРА́СКАрозм.Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити (А. Головко); Знаєте, я починаю думати, що ми мало дбаємо в оповіданнях з народного життя про український колорит (М. Коцюбинський); Загальний тон корчми - було першенство [зверхність] чорних хлопців [опришків], їх вищість над сими "домарєтами" [домосідами] (Г. Хоткевич); Сюжетом інтермедій дуже часто були міжнародні, мандруючі анекдоти, фабліо та новели, та, проте, вони являлись у нас в локальній окрасці, героями їх були наші селяни, школярі (І. Франко). - Пор. 2. відті́нок.

КО́ЛІР (світловий тон чого-небудь), БА́РВА, ЗАБА́РВЛЕННЯ, ЗАБА́РВЛЕНІСТЬ, ОБА́РВЛЕННЯ, ФА́РБАрозм., ОФА́РБЛЕННЯрозм.; МАСТЬ (забарвлення волосяного покриву тварини). А нам же треба, нам же треба Ростить поезії плоди, - Могутніх рим під гуркіт неба, Під колір неба і води (А. Малишко); Шати на ньому барви мулу (Леся Українка); Мартинюк лежав і думав, що ось його волосся починає втрачати своє забарвлення (Л. Дмитерко); Море - пустельний степ одного обарвлення й одного запаху (Ю. Яновський); Аеродром. Ліворуч - гайок, прибраний першими золотавими фарбами осені (І. Микитенко); Далеко серед моря бовтався пароплав-база для обслуговування підводного човна. Він часто міняв офарблення і назву (М. Трублаїні); Кобила під ним аж горіла золотою мастю (Ю. Яновський). - Пор. 1. відті́нок.

ПРИКРА́СА (те, що своєю присутністю, наявністю додає краси чомусь, прикрашає чиєсь життя, перебування десь), ОЗДО́БА, ОКРА́СА, КРАСА́, УБІ́Р[ВБІР], УБРА́ННЯ́[ВБРА́ННЯ́], ОПРА́ВА, ОБА́РВЛЕННЯрідше; ДЕКОРА́ЦІЯрозм., ДЕКО́Ркнижн., спец. (група предметів, які прикрашають собою щось). Радісною червоною плямою де-не-де тут дикий мак - єдина прикраса цих гірських уступів (О. Донченко); Як сонце є окрасою і оздобою всього неба, так благородство є сяйвом і ореолом усякої іншої чесноти (переклад М. Лукаша); Йому хотілося доторкнутися до неї [ромашки] хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою (Григорій Тютюнник); Я бачу знов вас, рідні гори! Внизу в лісах Донець блищить В своїм одвічному уборі (М. Чернявський); Кожен місяць, кожну пору на землі нове вбрання (Н. Забіла); Городами проходжу я до ставу, Що ліг в яру, як велетенське скло. З квіток і зілля має він оправу, І голубе пливе над ним тепло (М. Рильський); Письменник не протоколює мову, а очищає її від шлаку, відтворює образну народну систему, стрій, обарвлення тощо (К. Гордієнко); Сучасні будівничі покликані проектувати міста, які неодмінно уособлюватимуть.. суттєві елементи - живі барви декору (М. Рудь).