німо́тствувати
1
дієслово недоконаного виду
| Інфінітив | німо́тствувати | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | німо́тствуймо | |
| 2 особа | німо́тствуй | німо́тствуйте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | німо́тствуватиму | німо́тствуватимемо, німо́тствуватимем |
| 2 особа | німо́тствуватимеш | німо́тствуватимете |
| 3 особа | німо́тствуватиме | німо́тствуватимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | німо́тствую | німо́тствуємо, німо́тствуєм |
| 2 особа | німо́тствуєш | німо́тствуєте |
| 3 особа | німо́тствує | німо́тствують |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| німо́тствуючи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | німо́тствував | німо́тствували |
| жін. р. | німо́тствувала | |
| сер. р. | німо́тствувало | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| німо́тствувавши | ||
МОВЧА́ТИ (нічого не говорити; зберігати щось у таємниці), НІМУВА́ТИ заст., НІМО́ТСТВУВАТИ заст.; ЗАМО́ВЧУВАТИ (з певною метою обминати мовчанкою щось); ПОМО́ВЧУВАТИ розм., ПОМО́ВКУВАТИ розм. (ухиляючись, утримуючись від розмов). - Док.: замовча́ти, помо́вчати. Слідчий мовчить, не натискає, не кричить, - він чогось жде. Чого ж він жде? (І. Багряний); - Змовились ми мовчати, нікому й не натякати про нашу роботу (М. Коцюбинський); Ксенія розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували (С. Голованівський); Думаю, що занадто замовчувати і недоговорювати те, що можна зовсім просто і щиро сказати, теж не слід (Леся Українка); Тропінін, як завжди, скромний, помовчував собі (О. Іваненко).