НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. - збільшуватися в об’ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИпідсил.,БРЯ́КНУТИрозм.,БУБНЯ́ВІТИрозм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ], ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], НАПИНА́ТИСЯ, П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ] (про кровоносні судини - звичайно від напруження). - Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся]. Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п’явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. пу́хнути.

НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ] (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], РОЗДУВА́ТИСЯ[РОЗДИМА́ТИСЯ]підсил., ДУ́ТИСЯрозм. - Док.: наду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся], зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап’ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її [жінку], здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ’яненко); [Марта (співає..):] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (про тіло, м’язи і т. ін. - під впливом фізичних зусиль ставати пружним, тугим), НАПИНА́ТИСЯ, НАТЯГА́ТИСЯ[НАТЯ́ГУВАТИСЯ], ПРУЖИ́НИТИ, ПРУЖИ́НИТИСЯрозм.,ПРУ́ЖИТИСЯрідше (напружуватися і розслаблюватися, часто ритмічно). - Док.: напру́житися, напну́тися[нап’ясти́ся], натягти́ся[натягну́тися]. Все тіло дивно напружилось в нього (М. Коцюбинський); Видко було, як мускули на руках нап’ялись, мов пружини (Леся Українка); До хвилюючого дрижання натягується тіло (М. Стельмах); Карпенко ще сидить на місці, але видно, як пружинять його м’язи на шиї (В. Собко); "Ану, хто перший підніме голос і руку" - без остраху пружинилось мускулисте тіло (М. Стельмах).

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯпідсил.,НАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.,П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ]підсил.,СИЛКУВА́ТИСЯпідсил.розм.,ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.розм.,НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ]підсил.розм.,ТУ́ЖИТИСЯрозм. рідше. - Док.: напру́житися, напну́тися[нап’ясти́ся], нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь - травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує [колода під час сплаву] рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться - та що ж? (Г. Хоткевич). - Пор. 1. надрива́тися.