-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив напусти́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   напусті́мо, напусті́м
2 особа напусти́ напусті́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа напущу́ напу́стимо, напу́стим
2 особа напу́стиш напу́стите
3 особа напу́стить напу́стять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. напусти́в напусти́ли
жін.р. напусти́ла
сер.р. напусти́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
напу́щений
Безособова форма
напу́щено
Дієприслівник
напусти́вши

Словник синонімів

НАВРО́ЧЕНОпредик., кому,НА́СЛАНОна кого,НАПУ́ЩЕНОна кого,НАВРО́ЧИЛО[НАУРО́ЧИЛОрідко] безос., кого,ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНОрідше;НАМО́ВЛЕНОкого (заклинаннями). [Настя:] Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); - Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); - Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. - Ніякого напуску. Ти з дороги збився, - заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); - Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); [Семен:] Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); - І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).
НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
II. НАДАВА́ТИ (про людину - за допомогою виразу обличчя, погляду, пози і т. ін. видозмінювати свою зовнішність у потрібний бік); НАПУСКА́ТИзі сл. на себе, розм. (надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру). - Док.: нада́ти, напусти́ти. Грюнвальд подумав і усміхнувся, але зразу ж поспішив надати своєму сухому, зморщеному обличчю звичайного сухого виразу (В. Собко); Я напустила на себе поважний вид (І. Франко). - Пор. 3. набира́ти, 1. удава́ти.
ПІДБУ́РЮВАТИ (спонукати когось до певних дій, вчинків, перев. недозволених, злочинних тощо), ЗБУ́РЮВАТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДВО́ДИТИ, ПРОВОКУВА́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИрозм., ПІДГВИ́НЧУВАТИ розм., ПІДДРО́ЧУВАТИрозм., НАДРО́ЧУВАТИрозм., ПІД’ЮДЖУВАТИрозм., НАШПИГО́ВУВАТИрозм., ІНСПІРУВА́ТИрозм., ОБУ́РЮВАТИзаст., НАУЩА́ТИзаст., НАШТИ́РУВАТИ діал,; ЦЬКУВА́ТИрозм., НАЦЬКО́ВУВАТИрозм., ПІДЦЬКО́ВУВАТИрозм., НАСТРО́ЮВАТИрозм., ПІДСТРО́ЮВАТИрозм., НАПУСКА́ТИрозм., ПІДСТРУ́НЧУВАТИрозм., НАСТРУ́НЧУВАТИрозм., НАСТРЕ́НЧУВАТИрозм. (проти когось - викликаючи вороже ставлення до нього); БУНТУВА́ТИ, ВОРОХО́БИТИрозм. (підбурювати до бунту). - Док.: підбу́рити, збу́рити, підби́ти, підвести́, спровокува́ти, напра́вити, підгвинти́ти, піддрочи́ти, надрочи́ти, під’юдити, нашпигува́ти, інспірува́ти, обу́рити, наусти́ти, нашти́рити, нацькува́ти, підцькува́ти, настро́їти, підстро́їти, напусти́ти, підстру́нчити, настру́нчити, настре́нчити, збунтува́ти, підбунтува́ти, зворохо́бити. Лук’ян давно вже збирався донести приставові на Гарасима Тарасюка.., що веде між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); - Ну й наробив ти шелесту! "Кобзар" твій збурив публіку, розмежував (Вас. Шевчук); - Ти бунтуєш лісовиків, підбиваєш підписувати акта (М. Стельмах); "Нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки?..А все той Гаврилко: недобрий він хлопець, він мене на все підводив.." (М. Коцюбинський); Гітлерівці намагаються спровокувати кожного на щось таке, що могло б заплямувати людину перед її совістю, спустошити її душу (О. Довженко); Земський загрожував ковалеві Сибіром за те, що направляє заробітчан проти Харитоненка, щоб домагалися своїх прав (К. Гордієнко); - А в неї батько такий лютий, що як розпалиться, то й чоловіка вб’є, а мачуха ще його й піддрочує... (Б. Грінченко); А баби все під’юджують, все наштирують: "Ото нам батьки!Ото нам парубки красні!" (М. Коцюбинський); Почала [Палазя] турляти мене в поле. Чи то баби її нашпигували у полі,.. але життя мені не стало коло неї (В. Кучер); Скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Панас Мирний); Вельможі царство збунтовали, Против царя всіх наущали (І. Котляревський); Ділилися [селяни] на партії, при чім головачі щедро поїли кождий своїх сторонників і цькували їх битися одні з другими (І. Франко); Багатії-казахи нацьковували своїх наймитів на.. переселенські хутори (А. Хорунжий); [Лукія:] Була я у волості, ..доступила аж до самісінького старшини. А все це ти, небого, підцькувала мене (М. Кропивницький); Одного за одним він пробував настроїти проти двора (І. Франко); [Яворський:] Або я нічого не розумію, або ваших "добряків" хтось підстроїв (І. Кочерга); - Неодмінно дружину на нього напусти (І. Сочивець); - Як не кричав Грицько, як не гукав, як не підструнчував громаду, а по його не сталося (Панас Мирний); - Ви їй не дуже вірте, - раптом розкрилися ширше, позлішали у Білограя очі. - Вона й сина наструнчила (Ю. Мушкетик); - ВсеВасюту настренчує [Зінько], щоб із тебе на вулиці знущався (Б. Грінченко); Заколот несамовитий постане і чернь ворохобить (переклад М. Зерова). - Пор. 1. баламу́тити, підмовля́ти, спонука́ти.
УДАВА́ТИ[ВДАВА́ТИ]кого, якого (поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою), ПРИКИДА́ТИСЯким, яким, ВИДАВА́ТИіз сл. себе, за кого, ПІДРОБЛЯ́ТИСЯ[ПІДРО́БЛЮВАТИСЯ]під кого, КО́РЧИТИперев. із сл. з себе, розм., ПРИБИРА́ТИСЯпід кого, розм., ПРИСТАВЛЯ́ТИ діал., ПРИСТАВЛЯ́ТИСЯ діал.; ПРИДУ́РЮВАТИСЯрозм. (навмисне поводитися як дурна або наївна людина). - Док.: уда́ти[вда́ти], прики́нутися, ви́дати, підроби́тися, приста́вити, ско́рчити, напусти́ти, прибра́тися, придури́тися. Три дні я удавав із себе хворого (Ю. Яновська); Вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала (Б. Грінченко); - А ти хто такий? - прикидаючись незнайком, запитав Дорош (Григорій Тютюнник); Мотаючись по світу, Геннадій Курай зробив висновок, що найкраще видавати себе за якусь знаменитість (І. Цюпа); Він таки справді підроблявся під Робінзона, цей нестрижений (Ю. Збанацький); - Товаришу сержант!.. що ви з себе Швейка корчите? (О. Гончар); Прибиратися під Наполеона (П. Панч); Ви думаєте, він грошенят не має? Овва! Він тільки приставляється нещасним (Грицько Григоренко). - Пор. II. 1. надава́ти.
ЦЬКУВА́ТИ (спускати для нападу на когось собак чи якогось звіра), НАЦЬКО́ВУВАТИ, ПІДЦЬКО́ВУВАТИрозм., НАПУСКА́ТИрозм.; ПО́РСЬКАТИмисл. (на звіра). - Док.: нацькува́ти, підцькува́ти, напусти́ти. Раз іде старець побіля двору в сімряжці, а меншенький панич вихопивсь на вулицю та й давай його цькувать собаками (О. Стороженко); За ним мчала вся собача зграя, а ззаду біг Сашка, дико улюлюкаючи, і хрипко нацьковував з ґанку собак молодий граф (О. Донченко); Дітвора вибігала з хатів і з криком: "доктор, що псує виноградники! доктор!" - підцьковувала собак та шпурляла грудками (М. Коцюбинський); Коли князь вийшов з дружиною на берег, невидимі супротивники визирили, коли злізе він з коня, напустили на Ярослава велетенського ведмедя (П. Загребельний).

Словник фразеологізмів

напуска́ти / напусти́ти дурману́. Змушувати вірити в що-небудь нереальне; обманювати. [Петя:] Стривайте. Ніби хрест поворухнувся. [Коваль:] Облиш. Дурману напускаєш (І. Микитенко); Тамара Микитівна з качалкою в руках безцеремонно смикнула його [Гайсина] за рукав і погрозливо сказала: — Гляньте, який знайшовся. Напустив дурману, та й уже. Ні, голубе, любив кататися, люби і саночки возити! (П. Панч).

пуска́ти / пусти́ти ману́ [в ві́чі]. Обдурювати, змушувати вірити в що-небудь нереальне. — Ходімо разом,— гукають перші.— Куди? — Та до пана ж. Волі правити.— Ідіть, коли його [пана] самого вже правцем поставило,— хтось одказав. Душ з п’ять зареготало.— Та то ману тілько пускають. Знаємо ми,— твердили перші (Панас Мирний); — Привезли якогось свого слідувателя [слідчого] з Мойсинець і хочуть слідство наводити на те вбивство. Ману пускають (Іван Ле); напусти́ти ома́ну. — Та хтось зумисне покопирсав ломакою, щоб напустити на нас оману,— сказала Гризельда, придивляючись до слідів (І. Нечуй-Левицький).

напуска́ти / напусти́ти тума́ну́ на кого і без додатка. 1. Робити що-небудь незрозумілим, заплутаним і т. ін. Чому ж автори раптом “напускають туману”? (З журналу); Щось багато цей молодий колега напустив туману (М. Стельмах).

2. на кого. Обманювати, зваблювати когось. При світлі такого вогника [гордості] важко “напустити туману” на дівчину пошляку, гульвісі, любителеві скороминущих насолод (З газети).