-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив напроро́чити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   напроро́чмо
2 особа напроро́ч напроро́чте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа напроро́чу напроро́чимо, напроро́чим
2 особа напроро́чиш напроро́чите
3 особа напроро́чить напроро́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. напроро́чив напроро́чили
жін.р. напроро́чила
сер.р. напроро́чило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
напроро́чений
Безособова форма
напроро́чено
Дієприслівник
напроро́чивши

Словник синонімів

НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ПРОРОКУВА́ТИ (майбутнє), ПРОРО́ЧИТИ, ПРОРІКА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПЕРЕДВІЩА́ТИ. - Док.: напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, провісти́ти, навіщува́ти, передвісти́ти. Пророкував Зогаку звіздочот, Що буде смерть йому од Ферідуна (А. Кримський); - Не розчовпу, що ти пророчиш, - Еней Сивіллі говорив (І. Котляревський); Ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали (К. Гордієнко); В одному селі, де спинився наш партизанський загін, кума Палажка на карти кинула, кінець скорий Гітлерові провіщала (Ю. Мокрієв); [Поліксена:] Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й мідійцям згубу? (Леся Українка). - Пор. 1. грози́ти.
ПРОВІЩА́ТИ[ПРОВІ́ЩУВАТИрідше] (своєю появою, проявами, поведінкою, словами тощо вказувати на якісь зміни, події та ін., що мають настати), ПЕРЕДВІЩА́ТИ, ЗВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ОБІЦЯ́ТИ, ПРОРОКУВА́ТИкнижн., поет.,ПРОРО́ЧИТИкнижн., поет., ПРОРІКА́ТИзаст., поет.,ПРИРІКА́ТИзаст., поет. - Док.: провісти́ти, провіщува́ти, передвісти́ти, звісти́ти, напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, приректи́. Потемніле від глибоко прихованої скорботи, дідове обличчя не провіщало нічого радісного (Я. Гримайло); Постріл провістив, що для диких плес скінчилась ера мирного життя (Ю. Мушкетик); Починають шуміти дерева, передвіщаючи грозу (А. Шиян); На Вітоші світає, Палає хмарка біло-золота, Звіщаючи, що швидко день настане (П. Воронько); Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам’ятні Лазареві і віщували недобре (М. Коцюбинський); На деякий час запала мовчанка, що обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник); Та й сни були, як і життя - страшні та неодрадні.. Що вони віщують, що пророкують? (Панас Мирний); Птахи пророчили весну (В. Швець); Як меч, він [Т. Шевченко] слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (І. Гончаренко).