ПО́ШЕПКИ (дуже тихо - говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМрозм.,НАПО́ШЕПКИрозм.Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); - Заспокойся, Корнелій! - вона говорила шепотом, перелякано позираючи на вікна (Ю. Смолич); Мати питалася: - Дитя моє, - питала вона, - чи багато там терпів? - Еге, - одказав він теж пошептом (Марко Вовчок); Перша жінка промовила до нього напошепки: - Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).