ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИрозм., ПРИСУДИ́ТИрозм., РІШИ́ТИСЯрозм., ПОРІШИ́ТИрозм., НАВА́ЖИТИрозм., НАРА́ЯТИСЯрозм., ПОСТА́ВИТИзаст., ПРИРА́ДИТИдіал.; ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, ЗАВЗЯ́ТИСЯрозм., НАПОЛЯГТИ́СЯрозм., НАПОСІ́СТИСЯрозм., НАВРА́ТИТИСЯрозм. рідко,НАПОВРА́ТИТИСЯдіал. (твердо вирішити здійснити що-небудь). - Недок.: вирі́шувати, виріша́тирідкопоклада́ти, постановля́ти, ріша́ти, вимишля́ти, прису́джувати, поріша́ти, нава́жувати. - А ми вирішили тікати на батьківщину (З. Тулуб); Вони.. постановили тікати з села на далекі сахарні (І. Нечуй-Левицький); Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима й забігти в Галац - купити Остапові теплу одежинку (М. Коцюбинський); Як виміркував, так і зробив (І. Франко); Павло визнав за краще промовчати (А. Головко); Самі вони були малописьменні, а дочку поклали будь-що вивести в люди (П. Панч); Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора (Марко Вовчок); Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко); Їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка); - Ми оце порішили отаманом його поставити (Панас Мирний); [Золотницький:] Я наважив одружити Яся з Наталкою (Б. Грінченко); [Омелько:] Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу (М. Кропивницький); Химочка поставив для себе - вийти в поле цілим селом (Г. Епік); Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку (І. Франко); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми (О. Гончар); Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко); Наполігся пан одібрати у мене землю (Словник Б. Грінченка); Вона мене напосілась із світу зігнати (С. Руданський); Гриць навратився не дотикатися до страви (С. Добровольський). - Пор. заду́мати.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯрозм. (перев. у певній кількості). - Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів - Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). - Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАПА́СТИ (про комах, черв’яків і т. ін. - накинутися на кого-, що-небудь у великій кількості), НАСІ́СТИ, НАПОСІ́СТИ, НАПОСІ́СТИСЯрозм. - Недок.: напада́ти, насіда́ти, напосіда́ти, напосіда́тися. Дядько почав просити в Мар’яни зілля від вошей, що напали на овець (М. Стельмах); Стигнуть у нас у саду вишні... А птиця капосна насідає, викльовує... (Остап Вишня); У мене в цукроварні Були б наслідки з роботи гарні, Коли б на буряки Не напосіли шкідники (В. Еллан); Пам’ять уперто малювала недавню пригоду, а думки, як роздратовані оси, напосілись на мою голову... (М. Коцюбинський).

НАСІДА́ТИна кого і без додатка, розм. (вперто приставати до кого-небудь з докорами, лайкою, звинуваченнями тощо), НАСІДА́ТИСЯрозм., НАПОСІДА́ТИСЯрозм.; НАСТУПА́ТИрозм.,ПРИСТУПА́ТИдо кого і без додатка, розм. (наполегливо вимагати, добиватися чого-небудь, доводити щось). - Док.: насі́сти, насі́стися, напосі́стися, приступи́ти. Боярин почав насідати, лаяв, що Теодосій погано працює (А. Хижняк); - Ти б краще з жінкою бавився, а не баламутив людей, - насівся на нього Салоган (М. Стельмах); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся. - Отож іще звичка в людини!.. (Ю. Збанацький); - Хай і божевільна, хай і патлата, та все ж не така, як ти, - показала язик Машка. - Яка? Яка я? - наступала Варка (Л. Яновська). - Пор. 2. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАТИСКА́ТИ[НАТИ́СКУВАТИ]на кого-що і бездодатка (посилено вимагати чогось, чинити тиск на когось, добиваючись виконання чого-небудь), ТИ́СНУТИ, НАЛЯГА́ТИрозм.,НАПИРА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИрозм.,НАСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯна кого і без додатка, розм.,НАСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм.,НАПИРА́ТИСЯбез додатка, розм. рідше. - Док.: нати́снути, налягти́рідконапе́ртирідконапосі́сти, насі́сти, напосі́стися, насі́стися, напе́ртися. [Берест:] У нас єсть деякі заводи. Натиснеш на профспілку, культробітники бігають, метушаться (О. Корнійчук); - Майте на увазі, що грубо тиснути на хлопця, ламати його самолюбство не годиться (О. Донченко); - Давай хліба! - налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів (І. Франко); Мати напирала на дочку доконче виходити заміж (Лесь Мартович); - Що ж такого страшного там робиться? - напосідав Микола Іванович (Остап Вишня); Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини ..А от чому так Марійка сікається, чому насідає? (Є. Гуцало); [Ганна:] Знов напосідався [Льолик], щоб перевезти його до домівки або до шпиталю (Леся Українка); Михайло насівся на нього: - Коропе! Ти з громади живеш та й людям пакості робиш? (Лесь Мартович). - Пор. 1. вимага́ти, 1. наполяга́ти.

ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ЧІПЛЯ́ТИСЯдо кого і без додатка, розм. (використовувати щось як привід для звинувачення, докору тощо), ЗАЙМА́ТИкого, ПРИСІ́КУВАТИСЯрозм., ПРИСКІ́ПУВАТИСЯрозм., НАСКІ́ПУВАТИСЯ[НАСКІПА́ТИСЯ]на кого, розм., СКІ́ПАТИСЯрозм., СУЧИ́ТИСЯрозм., ПРИСТАВА́ТИрозм., ПРИВ’Я́ЗУВАТИСЯрозм., ПРИДИРА́ТИСЯрозм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого, розм., В’ЇДА́ТИСЯ[УЇДА́ТИСЯ]до кого, на кого, розм., В’Я́ЗНУТИрозм., НАВ’ЯЗА́ТИрозм., ЧІПА́ТИСЯкого, діал.; СІ́КАТИСЯрозм. (настирливо, погрозливо). - Док.: причепи́тися, учепи́тися[вчепи́тися], начепи́тисярозм.зайня́ти, присі́катися, прискі́патися, наскі́патися, приста́ти, прив’яза́тися, приде́ртися[придра́тися], напосі́стися, в’ї́стися[уї́стися], нав’я́знути. Живу я собі на селі тихо, ні до кого не чіпляюся, і мене ніхто не займає (Панас Мирний); Почала Лисавета, начепилась на Мотрю: - Трясця й розтрясця твоїй матері, ти така й сяка! (Грицько Григоренко); - Ти куди дивишся? - не раз присікувався до неї Гопченко, коли вона замріювалась проти вікна (В. Земляк); - Тату! - сказав Юра твердо і рішуче, - будь ласка, не прискіпуйсь (Ю. Смолич); - Поки ви казна-чого наскіпувались на Валентина Модестовича, той бандит зник (Ю. Шовкопляс); - Я не знаю, чого ти на мене наскіпався (Панас Мирний); А в артілі він був ще вибагливіший: скіпався до свинарів, що не бережуть відер, корит (Григорій Тютюнник); - Що ж я верзу.. кажи що? - сучиться п’яний (Панас Мирний); Після жнив якогось одного дня вона почала приставати до сина. - А що, Романе! вже давненько я хотіла тебе оженити, а ти все отягаєшся та опинаєшся (І. Нечуй-Левицький); [Баба:] Зійди ти з моїх очей, чого ти прив’язався до мене! (С. Васильченко); Усе придирається [Харко]. - У вас, - каже, - не так усе, як у людей (Г. Квітка-Основ’яненко); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся: - Отож іще звичка в людини! Як вітер влетів, і готуй йому торбу (Ю. Збанацький); Псує настрій хлопцям новий доглядач від служби режиму, він тільки влаштовується до них, проходить іспитовий строк і, може, тому на всіх в’їдається, такий причепа виявився, що хлопці одразу його не злюбили (О. Гончар); - Та не в’язни! Чого ти пристав до нього? (Панас Мирний); Лазар загорнув поли халата і весь підібрався, як перед нападом. - Чого нав’яз? - говорила вся постать його (М. Коцюбинський); - Чого ви чіпаєтеся дівчини? - вмішалася в розмову подруга Марічки (А. Крушельницький); - Попалася! - зареготала Машка. - У чім попалася? Чого ти сікаєшся, божевільна, патлата? - кинулася до неї Варка (Л. Яновська).