ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИрозм., ПРИСУДИ́ТИрозм., РІШИ́ТИСЯрозм., ПОРІШИ́ТИрозм., НАВА́ЖИТИрозм., НАРА́ЯТИСЯрозм., ПОСТА́ВИТИзаст., ПРИРА́ДИТИдіал.; ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, ЗАВЗЯ́ТИСЯрозм., НАПОЛЯГТИ́СЯрозм., НАПОСІ́СТИСЯрозм., НАВРА́ТИТИСЯрозм. рідко,НАПОВРА́ТИТИСЯдіал. (твердо вирішити здійснити що-небудь). - Недок.: вирі́шувати, виріша́тирідкопоклада́ти, постановля́ти, ріша́ти, вимишля́ти, прису́джувати, поріша́ти, нава́жувати. - А ми вирішили тікати на батьківщину (З. Тулуб); Вони.. постановили тікати з села на далекі сахарні (І. Нечуй-Левицький); Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима й забігти в Галац - купити Остапові теплу одежинку (М. Коцюбинський); Як виміркував, так і зробив (І. Франко); Павло визнав за краще промовчати (А. Головко); Самі вони були малописьменні, а дочку поклали будь-що вивести в люди (П. Панч); Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора (Марко Вовчок); Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко); Їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка); - Ми оце порішили отаманом його поставити (Панас Мирний); [Золотницький:] Я наважив одружити Яся з Наталкою (Б. Грінченко); [Омелько:] Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу (М. Кропивницький); Химочка поставив для себе - вийти в поле цілим селом (Г. Епік); Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку (І. Франко); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми (О. Гончар); Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко); Наполігся пан одібрати у мене землю (Словник Б. Грінченка); Вона мене напосілась із світу зігнати (С. Руданський); Гриць навратився не дотикатися до страви (С. Добровольський). - Пор. заду́мати.

ЗАДУ́МАТИ (прийти до думки, задуму щось зробити), ЗАМИ́СЛИТИ, НАДУ́МАТИ, ПОДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИСЯ, УМИ́СЛИТИ, ВИ́МИСЛИТИ, НАМИ́СЛИТИрозм.,НАГАДА́ТИСЯрозм.,ЗАТІ́ЯТИрозм.,НАВРА́ТИТИСЯрозм.,НАПОВРА́ТИТИСЯдіал.,НАМІРКУВА́ТИСЯдіал.,ЗАГАДА́ТИрідко;ЗДУ́МАТИрозм. (раптом). - Недок.: заду́мувати, замишля́ти, зами́слювати, наду́мувати, наду́муватися, умишля́ти, вимишля́ти, вими́слювати, затіва́ти, зага́дувати, зду́мувати. Задумала Орлиха свого Василя одружити (Марко Вовчок); В цьому році він замислив застосувати яровизацію ранніх сортів картоплі (Я. Гримайло); Тепер цілком ясно, що дружина надумала порадувати його (О. Копиленко); Кайдашиха надумалась піти до священика (І. Нечуй-Левицький); - Якби ти знав, що зараз намислила робити Тамара... (А. Хижняк); Часом тітка запалить перше свою [цигарку] й до половини викурить, а дядько тільки що нагадається смоктати (М. Коцюбинський); Де Богунова голова затіє що, там уже напевно сподівайся діла (Я. Качура); Чи наміркуюсь встать, чи сісти, чи лягти, Вже ти й попередив, вже й думку знаєш ти (П. Гулак-Артемовський); Прождав я з місяць, а далі загадав собі так: ще тиждень пожду, а тоді заберу з собою жінку з сином - і в гори (І. Муратов); Не мігши зігнати злість, Мася здумала тугу розігнати й почала збиратись (А. Свидницький). - Пор. 1. ви́рішити, 2. збира́тися, 1. наміча́ти.

УПИРА́ТИСЯ[ВПИРА́ТИСЯ] (виявляти упертість, уперто не робити чогось, наполягати на своєму), ОПИРА́ТИСЯ, ОПИНА́ТИСЯ, ЗАТИНА́ТИСЯ, ПРУЧА́ТИСЯ, НОРОВИ́ТИСЯрозм.,КОМИЗИТИСЯрозм.,ЄРЕПЕ́НИТИСЯрозм.,КОРО́ДИ́ТИСЯрозм.,ЛАМА́ТИСЯрозм.,КОЦЮ́БИТИСЯфам.,ОТЯГА́ТИСЯ[ОТЯ́ГУВАТИСЯ]діал.,БАСКАЛИ́ЧИТИСЯдіал.,КОБЕНИ́ТИСЯдіал. - Док.: упе́ртися[впе́ртися], опе́ртися, затя́тися, затнутися, знорови́тися, закомизитися, заєрепе́нитися, забаскали́читися, наповра́титисядіал.Асик упирався, як залиганий бичок, але йшов слідом (Ю. Збанацький); Стефан здвигав раменами, перечив мовчки головою, опирався спокусі (С. Ковалів); Ще й комизиться! Ще й опинається! (І. Нечуй-Левицький); Уляна затялася, що не поїде без Катрі (В. Кучер); - Це твоя кімната. Перевозь і родину, - мовила Груня. - І не пручайся (Я. Баш); - От і не відчеплюся, ніяк не відчеплюся, - нахабніє голос Гервасія. - Чого ще тобі комизитись? (М. Стельмах); - Ти не єрепенься, хлопче! Ми з тобою, здається, з першого дня умовились: слухати мене, як батька (І. Цюпа); [Тетяна:] Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду (І. Котляревський); - Ну-ну, чого б я ото коцюбився? (Ю. Шовкопляс); - Ні, йдіть ви, куме Семене, - отягався Сафат,.. бо боявся бога Стрибога (Ю. Мартич); - То ти вже приходь, Прохоровичу, перестань ото кобениться (І. Ле); - Як не збивав [бабу - їхати до сестри] - нічого не вийшло. Наповратилась, і хоч ти їй що (С. Олійник).