ДОНО́СИТИСЯ (про звуки, запахи та ін. - ставати чутним, відчутним), ДОЛІТА́ТИ, ДОХО́ДИТИ, ДОЛИНА́ТИ, ДОСЯГА́ТИ, ПРИНО́СИТИСЯрозм., ПРИЛІТА́ТИрозм., ПРИБИВА́ТИСЯрозм., ДОБІГА́ТИрозм., НАДЛІТА́ТИрозм.; ПРОНИКА́ТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯрозм. (крізь якісь перепони); ДОПЛИВА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ (повільно поширюючись); НАЗДОГАНЯ́ТИкого, що, розм. (слідом за кимсь, чимсь); ДОКО́ЧУВАТИСЯ (про сильні, розкотисті звуки); ПРОКРАДА́ТИСЯ (ледве чутися). - Док.: донести́ся, долеті́ти, дійти́, доли́нути, прили́нутипоет. досягти́[досягну́ти], принести́ся, прилеті́ти, приби́тися, добі́гти, надлеті́ти, прони́кнути, проби́тися, проде́ртися[продра́тися], допливти́[доплисти́], напливти́[наплисти́][напли́нути], наздогна́ти, докоти́тися, прокра́стися. Невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... (Г. Хоткевич); Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири (Ю. Збанацький); У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос, товстий, навіть трохи сердитий (І. Нечуй-Левицький); З кухні долинає тихе глипання примуса та ледве вловимий запах чогось дуже смачного (Ю. Шовкопляс); З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина); Канделябр на дві свічі тускло горить. Світлу не сила досягти навіть чверті кабінету (М. Хвильовий); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів... (М. Рильський); Далекі дівочі голоси прибились до Степаниди (М. Стельмах); - Пилипку! сину мій!.. - гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина (Панас Мирний); Слухає [Микула], чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (О. Маковей); Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Дзвонили до вечерні: срібні дзвоники пробивалися до палацу, розкочуючись тихим сумом і журбою (П. Кочура); Від часу до часу продирався воздухом розпучливий викрик напівзбожеволілої матері (О. Кобилянська); Звідкись допливає терпкий дух материнки (В. Бабляк); Наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри (В. Сосюра); Цей покрик лунав усюди, він долітав згори, він наздоганяв, він нісся назустріч з хуртовиною (О. Донченко); До Максима докотилось рокотіння важких кулеметів (І. Багряний); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада).

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо - розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИрідше, СТА́ТИрозм.,ГРЯСТИ́ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет.,ЗАСТУПИ́ТИрозм.; НАСТИ́ГНУТИ[НАСТИ́ГТИ], НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИрозм.,ПОСПІ́ТИрозм.,ПРИСПІ́ТИрозм.,ПРИСТИ́ГНУТИ[ПРИСТИ́ГТИ]розм., НАХОПИ́ТИСЯрозм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИрозм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИрозм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИпоет., ПРИЛИ́НУТИпоет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯпоет.,ПІДНЯ́ТИСЯ[ПІДІЙНЯ́ТИСЯ]поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́[НАПЛИВТИ́], НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). - Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися[підійма́тися], спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить [Чіпка]!.. Стали жнива - й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час - Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся - засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. - і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); - Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). - Пор. 3. наближа́тися.

НАХЛИ́НУТИ (про воду, туман, дим, запахи тощо - раптово, швидко набігти й поширитися у великій кількості), НАРИ́НУТИ, НАПЛИ́НУТИ. - Недок.: нарина́ти. Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Ю. Збанацький); В долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); А потім, коли знов наплине сутінь, я думаю: я знала се, я знала (Леся Українка). - Пор. 1. набі́гти, 2. налеті́ти.

ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

УЯВЛЯ́ТИСЯ (з’являтися в уяві, думках, свідомості), МА́РИТИСЯ, ВЕРЗТИ́СЯрозм., ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ, ПОСТАВА́ТИ, ВИНИКА́ТИ, ПРИХО́ДИТИ, НАПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ЗРИНА́ТИ, УЗДРІВА́ТИСЯ (перев. із сл. в уяві, свідомості, пам’яті і т. ін. - чітко з’являтися зоровим образом у думках), ПРИЧУВА́ТИСЯ, УЧУВА́ТИСЯ[ВЧУВА́ТИСЯ] (з’являтися слуховим образом); ДУ́МАТИСЯбезос., ГАДА́ТИСЯбезос.,МИ́СЛИТИСЯ безос.,МІРКУВА́ТИСЯ безос. (бути в думках). - Док.: уяви́тися, приверзти́ся, ви́малюватися, поста́ти, ви́никнути, прийти́, наплисти[напливти], напли́нути, спливти́, спли́нути, сплисти́, зри́нути, уздрі́тися, причу́тися, учу́тися[вчу́тися]. - Усе бачу перед собою його одного, навіть уві сні уявляється мені його смуглявий вид (І. Нечуй-Левицький); Починаю в цьому потоці спогадів.. розрізняти ряд постатей, вони вже вимальовуються в моїй свідомості (О. Довженко); Малювались в уяві різні страхіття (В. Козаченко); В його уяві поставали картини, страшніші одна від одної (Є. Гуцало); Думки мимоволі навертались до рідного села, яким виникало воно в його уяві тепер, після зустрічі з земляками (А. Головко); Спливають у пам’яті сині, як волошки, очі і ніжний-ніжний її погляд (А. Хижняк); Та ось у пам’яті зринули нові спогади. Вони напливали, мов густий холодний туман (А. Шиян); - Коли це чую - ніби застогнало щось у глинищах. Прислухалась - тиша. Причулось, думаю (Ю. Збанацький); - Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає? - Та то, - каже дід, - мабуть, так учувається (казка); Що то думається старому? Може, споминає батька та діда, що свій вік прожили на цьому дворищі (С. Васильченко); [Павло:] Бач, мені тоді міркувалося, що на чужині нема ні людей, ні попів, а скрізь тільки одна пуща, нетрі та бескети (М. Кропивницький). - Пор. ввижа́тися.