НАВРО́ЧЕНОпредик., кому,НА́СЛАНОна кого,НАПУ́ЩЕНОна кого,НАВРО́ЧИЛО[НАУРО́ЧИЛОрідко] безос., кого,ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНОрідше;НАМО́ВЛЕНОкого (заклинаннями). [Настя:] Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); - Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); - Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. - Ніякого напуску. Ти з дороги збився, - заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); - Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); [Семен:] Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); - І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).

НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.

ОБМОВЛЯ́ТИкого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ[ОСУ́ДЖУВАТИ], СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ[ОГОВО́РЮВАТИ]розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм.,УСЛА́ВЛЮВАТИрозм.,ОБНО́СИТИрозм.,ОБПЛІ́СКУВАТИрозм.,ОКЛЕ́ПУВАТИрозм.,ШЕЛЬМУВА́ТИрозм., ОСУДЖА́ТИрідше,ҐАБЗУВА́ТИдіал.; НАГОВО́РЮВАТИна кого і без додатка,НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИкого,НАБАЛА́КУВАТИна кого, розм.,НАБРІ́ХУВАТИрозм.,КЛЕПА́ТИрозм.,НАКЛЕ́ПУВАТИрозм.,ПЛЕСКА́ТИрозм., ВА́ДИТИна кого, діал. (звичайно - говорити неправду про когось). - Док.: обмо́вити, обсуди́ти[осуди́ти], обговори́ти[оговори́ти], опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́тидіал.облихосло́вити, опащекува́тидіал.наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); - Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); - Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); [Руфін:] Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його [Товкачів] план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); - Ти чого мою доньку ґабзуєш? - скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному [старшому] бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); - Не намовляй, тату, - заперечила дівчина. - Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); - Він, - кажуть, - оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ’яненко); - Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, - всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: - Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. - перемозі над страшною хворобою, - йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); - Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. - Пор. 1. ганьби́ти.

ПІДМОВЛЯ́ТИ (умовляючи, переконуючи, спонукати до певних дій, вчинків), ПІДГОВО́РЮВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ, НАГОВО́РЮВАТИрозм.,НАСПІ́ВУВАТИрозм.,ПІДУ́ЧУВАТИрозм.,НАТУ́РКУВАТИрозм.,НАРА́ДЖУВАТИрозм.;ПІДОХО́ЧУВАТИ, НАКРУ́ЧУВАТИ (змушуючи діяти швидше, енергійніше тощо). - Док.: підмо́вити, підговори́ти, намо́вити, наговори́ти, наспіва́ти, підучи́ти, нату́ркати[натурча́ти], нара́дити, приговори́тидіал.підохо́тити, накрути́ти. Стала [мачуха] підмовляти батька, щоб женити сина (А. Головко); Пані наша й панночки підговорили її, щоб випросила собі Одарку, щоб то бідну дівчину завезти геть од пана (Марко Вовчок); - Ми тобі ніякого лиха не зробимо. Заховайся, - намовляв господар, в тривозі поглядаючи на горище (Д. Бедзик); Сповістили царя-поганина, що там і там, у млинаря, є золотогривий кінь. Цар прийшов подивитись і наговорює млинаря продати коня (казка); - Оце одну [громаду] якось настягав я; держу, підучую боротись, - та не знаю, що з цього вийде... (Панас Мирний); Бач, чого захотілося: військо червоне поділити... Ще й її натуркують, щоб вона від імені своїх криничан вимагала цього (О. Гончар); Тітка Тема нараджує мене "до шлюбу" (Ірина Вільде); Приговорила [Оришка] одного кума випросити в управителя невеличкий шматочок цілини (Панас Мирний); На ритті окопів не лінувався [Яків], навіть інших підохочував (Є. Гуцало); - Здорово! - промурмотів Титан. - Їй-бо, молодця! Це все Чемерис їх накручує (О. Досвітній). - Пор. підбу́рювати, 1. схиля́ти.

СХИЛЯ́ТИдо чого і з інфін. (переконувати, умовляти робити що-небудь, погоджуватися на щось), ПІДБИВА́ТИна що і з інфін.,НАМОВЛЯ́ТИдо чого,НАВЕРТА́ТИна що, до чого,НАГИНА́ТИдо чого, рідше,НАХИЛЯ́ТИдо чого, заст.,ПРИКЛОНЯ́ТИрозм. - Док.: схили́ти, підби́ти, намо́вити, наверну́ти, нагну́ти, нахили́ти, приклони́ти. Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (М. Гірник); Він-то і підбивав людей записуватися на еміграцію (Н. Рибак); [Лука:] Прийшов і я на концерт. Оглядав театр. Красиво... Підіб’ю і своїх криничан на отакий клуб (Ю. Мокрієв); - Так, він намовляє його до всього злого! - відповів Івоніка (О. Кобилянська); Дід.. сказав: - Дітей же треба на добре навертати (О. Довженко); Лишалося нашому товариству тільки три дні. Вони клопотались з усієї сили, щоб за той час нахилити якомога більше людей до своїх думок (Б. Грінченко); Шрам з сином мав.. на весіллі разом усю старшину до походу на Тетерю приклонити (П. Куліш). - Пор. підмовля́ти, 3. спрямо́вувати.

УМОВЛЯ́ТИ[ВМОВЛЯ́ТИ] (впливати словами, просити згодитися на що-небудь), ПЕРЕКО́НУВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИдо чого, на що, з інфін. і без додатка,СХИЛЯ́ТИдо чого,УГОВО́РЮВАТИ[ВГОВО́РЮВАТИ]розм.,УГОВОРЯ́ТИ[ВГОВОРЯ́ТИ]розм. рідше,АГІТУВА́ТИрозм.,ОБРОБЛЯ́ТИрозм.,ЄДНА́ТИзаст.;УСОВІЩА́ТИ[ВСОВІЩА́ТИ], УГО́ВКУВАТИ[ВГО́ВКУВАТИ]розм.,УГО́ВТУВАТИ[ВГО́ВТУВАТИ], УРЕЗО́НЮВАТИрозм.,УЛА́МУВАТИрозм.,ОБЛА́МУВАТИрідше,УГРУЩА́ТИ[ВГРУЩА́ТИ]діал. (з докорами, пересилюючи опір); УЛЕ́ЩУВАТИ[ВЛЕ́ЩУВАТИ], УЛЕЩА́ТИ[ВЛЕЩА́ТИ], ЗМА́НЮВАТИ (з лестощами, обіцянками). - Док.: умо́вити[вмовити], перекона́ти, намо́вити, схили́ти, уговори́ти[вговори́ти], загітува́ти, оброби́ти, уго́вкати[вговкати], уго́втати[вго́втати], урезо́нити, улама́ти, облама́ти, улести́ти[влестити], змани́ти. Старости робили своє діло; вони умовляли, уговорювали.. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний); - Під школу нам згодиться палац, - завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук (М. Стельмах); - Намовляйте до повстання старого й малого (І. Нечуй-Левицький); Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок); - Та як він скаже, коли не знає? - уговкували Анну жінки (І. Франко); - Вона кого хочеш уговтає, - засміялася Христя (В. Кучер); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бовкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Ю. Шовкопляс); Уламати старого Зубківського було нелегко (П. Панч); Отож як перед Спасом я був у вас і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво (Ганна Барвінок). - Пор. блага́ти.