наминати 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив намина́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   намина́ймо
2 особа намина́й намина́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа намина́тиму намина́тимемо, намина́тимем
2 особа намина́тимеш намина́тимете
3 особа намина́тиме намина́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа намина́ю намина́ємо, намина́єм
2 особа намина́єш намина́єте
3 особа намина́є намина́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
намина́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. намина́в намина́ли
жін. р. намина́ла
сер. р. намина́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
намина́вши

Словник синонімів

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ[ВЖИВА́ТИ] розм.,ПОЖИВЛЯ́ТИСЯрозм.,ПОЖИВА́ТИрозм.,КУСА́ТИрозм.,ЖУВА́ТИрозм.,ірон.,РЕМИГА́ТИвульг.,ТРАПЕЗУВА́ТИзаст., жарт., ірон.,ЗАЇДА́ТИдіал.,ХАРЧУВА́ТИдіал.,ГА́МАТИ[ГА́МКАТИ]дит.,Ї́СТОНЬКИнезм. пестл., дит.,Ї́СТОЧКИнезм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИдо чого;НАМИНА́ТИрозм.,УМИНА́ТИрозм.,МОЛОТИ́ТИрозм.,ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ]розм.,УКЛАДА́ТИ[ВКЛАДА́ТИ] розм.,УТИРА́ТИ[ВТИРА́ТИ] розм.,РУБА́ТИрозм.,ТЬО́ПАТИрозм.,МОТА́ТИфам., ЖЕ́РТИвульг., ЛУПИ́ТИвульг.,ЛО́ПАТИвульг., ТРІ́СКАТИвульг.,ТРОЩИ́ТИвульг., ЗАЖИРА́ТИвульг., ЗЖИРА́ТИвульг.,НАВЕРТА́ТИвульг.,ПЕ́РТИвульг.,ГАТЕЛИ́ТИфам.,ПРАСУВА́ТИфам.,ЗАТИРА́ТИдіал.,ТЛИ́ТИрозм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИрозм.,ГЛИТА́ТИрозм.,ХЛИСТА́ТИрозм., ТЬО́ПАТИрозм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИвульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИрозм.,ПОГЛИНА́ТИрозм.,ПРОГЛИНА́ТИрозм.,ПОЖИРА́ТИвульг.,ПРОЖИРА́ТИрозм.вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ[ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ[ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПОКРІПЛЯ́ТИСЯрозм.,ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯрозм. (трохи); ЧА́ВКАТИрозм.,ЧВА́КАТИрозм.,ЧВАКОТІ́ТИрозм.,ЧВЯ́КАТИрозм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). - Док.: з’ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти[вжи́ти], пожи́ти, укуси́ти[вкуси́ти], зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути[га́мкнути], зага́мати[зга́мати][зга́мкати], припа́сти, ум’я́ти[умня́ти], умолоти́ти[вмолоти́ти], вбра́ти[убра́ти], укла́сти[вкла́сти], уте́рти[вте́рти], зруба́ти, змота́ти, убга́ти[вбга́ти], зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, - її сім’я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар’яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів’я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував колостола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки - не їм, і питоньки - не п’ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); [Квасилиха:] Їсточки вже так скортіло, аж тім’ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); - А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); - Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів - жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); [Євфросина:] Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); - Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); - Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; - Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, - знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); - Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! - сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь [Гриць] дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він [Хо] присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. - Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.
НАТЕ́РТИ (про взуття, одяг і т. ін. - тертям завдати болю, ушкодити шкіру), НАМУ́ЛЯТИ[НАМУ́ЛИТИ], СТЕ́РТИ підсил.,НАМ’Я́ТИрозм.,ПОШМУГЛЯ́ТИрозм.; НАМОЗО́ЛИТИ (з утворенням мозолів). - Недок.: натира́ти, те́рти, наму́лювати, стира́ти, намина́ти, шмугля́ти, намозо́лювати, мозо́лити. Не раз траплялося так, що Григір вичитував хуторянам.. за всякі дрібниці: ..за те, що коняка не так запряжена і вже, напевно, їй натерло холку хомутом і т. д. і т. п. (Григорій Тютюнник); Павлусь намулив собі ногу і трохи шкутильгав (О. Донченко); Навіть не помітив [Петько], як намуляв здоровенного пухиря та стер шкіру (М. Трублаїні); Сідлонам’яло коневі спину. - Пор. 1. ти́снути.

Словник фразеологізмів

нам’я́ти / намина́ти бо́ки кому. 1. Побити, покарати кого-небудь за щось. — Чекай! Я Вікторові розкажу, як ти воркуєш отут біля дівчини. Він тобі намне боки (П. Автомонов); — Мабуть, така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки (І. Нечуй-Левицький).

2. Завдати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні. — Старієте, Антоне Андрійовичу,— зауважила Уляна Григорівна,.. — Нічого не вдієш, матінко; вважай, за половину шостого десятка перевалило. Але ми ще повоюємо, матінко. Ще намнемо туркові боки (С. Добровольський).

нам’я́ти (накрути́ти, наскубти́ і т. ін.) / намина́ти (накру́чувати, скубти́ і т. ін.) ву́ха кому і без додатка. Покарати, побити кого-небудь за якусь провину. [Поліна Карпівна:] От коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс.., я йому намну вуха, будь певна (І. Кочерга); — Треба накрутити мені вуха за те, що ви досі не в ліжку (Ю. Шовкопляс); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

намина́ти / нам’я́ти па́рші кому, грубо. Бити, карати кого-небудь. У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

нам’я́ти (фам. наклепа́ти) / намина́ти ши́ю (поти́лицю) кому. Побити кого-небудь за щось. Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський); [Горпина:] Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй .. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький).

нам’я́ти (наскубти́) / намина́ти (скубти́) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без додатка. 1. Побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину. Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам’яти хоче чуб (І. Котляревський); Дивлюсь — до мене суне Гася… Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов); Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені .. було добре намне чуба або наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький); — А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький); За Катерину та й нам’яли чуприну (Укр.. присл..); Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч).

2. Дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін. — То вам ніколи, то вас .. немає… То,— з неприхованою іронією додав він,— хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович); У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

нам’я́ти (наскубти́) / намина́ти (скубти́) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без додатка. 1. Побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину. Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам’яти хоче чуб (І. Котляревський); Дивлюсь — до мене суне Гася… Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов); Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені .. було добре намне чуба або наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький); — А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький); За Катерину та й нам’яли чуприну (Укр.. присл..); Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч).

2. Дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін. — То вам ніколи, то вас .. немає… То,— з неприхованою іронією додав він,— хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович); У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

нам’я́ти (наскубти́) / намина́ти (скубти́) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без додатка. 1. Побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину. Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам’яти хоче чуб (І. Котляревський); Дивлюсь — до мене суне Гася… Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов); Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені .. було добре намне чуба або наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький); — А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький); За Катерину та й нам’яли чуприну (Укр.. присл..); Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч).

2. Дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін. — То вам ніколи, то вас .. немає… То,— з неприхованою іронією додав він,— хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович); У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

нам’я́ти (фам. наклепа́ти) / намина́ти ши́ю (поти́лицю) кому. Побити кого-небудь за щось. Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський); [Горпина:] Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй .. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький).