-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | наліза́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | наліза́ймо |
2 особа | наліза́й | наліза́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | наліза́тиму | наліза́тимемо, наліза́тимем |
2 особа | наліза́тимеш | наліза́тимете |
3 особа | наліза́тиме | наліза́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | наліза́ю | наліза́ємо, наліза́єм |
2 особа | наліза́єш | наліза́єте |
3 особа | наліза́є | наліза́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
наліза́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | наліза́в | наліза́ли |
жін. р. | наліза́ла |
сер. р. | наліза́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
наліза́вши |
Словник синонімів
НАБИ́ТИСЯ (про бруд, пил, сніг і т. ін. - проникнувши куди-небудь, заповнити собою), НАЛІ́ЗТИ, ЗАБИ́ТИСЯ. - Недок.: набива́тися, нала́зити [наліза́ти], забива́тися. П’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося (К. Гордієнко); Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір... (М. Коцюбинський); Через кілька хвилин танкетка вилетіла за село. Легкий вітерець забивався в зорову щілину (Ю. Бедзик). - Пор. 1. проника́ти.
НАБИ́ТИСЯ (про людей - зійтися, з’явитися в якесь приміщення, обмежений простір у великій кількості), НАТО́ВПИТИСЯ розм., НАЛІ́ЗТИ розм., НАПХА́ТИСЯ розм., НАТИ́СНУТИСЯ розм. - Недок.: набива́тися, нато́вплюватися, нала́зити [наліза́ти], напиха́тися. Вмить набилося стільки народу, що стало тісно (З. Тулуб); До двох невеликих.. кімнат натовпилася сила народу (Л. Смілянський); [Ганна:] Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я... (М. Кропивницький); В гірські села напхалося стільки жандармів, що на собаку кинь дрючок, а на жандарма влучиш (С. Чорнобривець); Більше робітників, вони [пани] менш платять! Натиснеться люду багато, ну, вони платню знижають (І. Франко). - Пор. 1. напо́внити.
НАСТУПА́ТИ на кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИ розм., НАСУВА́ТИСЯ [НАСО́ВУВАТИСЯ] розм.; НАЛА́ЗИТИ [НАЛІЗА́ТИ] розм. (навалюючись). - Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її [Галю] з десяток хлопчаків та дівчаток - усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). - Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.
НАСУВА́ТИСЯ [НАСО́ВУВАТИСЯ] на що (зсовуючись, спускаючись нижче, закривати собою що-небудь), НАПОВЗА́ТИ, НАЛА́ЗИТИ [НАЛІЗА́ТИ] розм. - Док.: насу́нутися, наповзти́, налі́зти. Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (О. Довженко); Недбайливим порухом руки підібрав [Чемериця] пасмо волосся, що в’їдливо налазило йому на лоб (Г. Коцюба).