налучити 1 значення
-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]
Словник відмінків
| Інфінітив | налу́чити | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | налу́чмо | |
| 2 особа | налу́ч | налу́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | налу́чу | налу́чимо, налу́чим |
| 2 особа | налу́чиш | налу́чите |
| 3 особа | налу́чить | налу́чать |
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол.р. | налу́чив | налу́чили |
| жін.р. | налу́чила | |
| сер.р. | налу́чило | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| налу́чивши | ||