-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив налеті́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   налеті́мо, налеті́м
2 особа налети́ налеті́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа налечу́ налетимо́, налети́м
2 особа налети́ш налетите́
3 особа налети́ть налетя́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. налеті́в налеті́ли
жін.р. налеті́ла
сер.р. налеті́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
налеті́вши

Словник синонімів

НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне - рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ[НАСО́ВУВАТИ], СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). - Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́[напливти́], наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). - Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.
НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.
НАКИ́НУТИСЯна кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯрозм., НАПУСТИ́ТИСЯрозм., НАСИ́ПАТИСЯрозм., НАЛЕТІ́ТИпідсил. розм.,НАКОТИ́ТИСЯрозм. рідше;НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯпідсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). - Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); - Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); - Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); - Немає в мене жінки... - відповів [Забейко] уникливо. - А та дама... - наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); - О, ти хрестишся! - обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). - Пор. 1. насіда́ти.
НАЛЕТІ́ТИ (зробити раптовий напад з метою пограбування тощо; несподівано з’явитися де-небудь для обшуку, арешту і т. ін.), НАСКО́ЧИТИ, НАГРЯ́НУТИ (з метою обшуку, арешту і т. ін.). - Недок.: наліта́ти, наска́кувати. [Незнайомий:] Краще було б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить... (С. Васильченко); Становий налетів несподівано з поліцією й на Ковбаненків курінь, похапав багато вербівців (І. Нечуй-Левицький); [Гуральський:] Як з’їдуться делегати з повіту, ми наскочимо і всіх заарештуємо (М. Ірчан); Вони в молодечій наївності своїй і не припускали того, що колись несподіваним гостем може нагрянути поліція (П. Колесник).
НАЛЕТІ́ТИ (про вітер, бурю, хмари тощо - раптово розпочатися або з’явитися), НАБІ́ГТИ, НАЛИ́НУТИпоет., НАРИ́НУТИ, НАСКО́ЧИТИ. - Недок.: наліта́ти, набіга́ти, нарина́ти, наска́кувати. Враз налетів вихор і закрутив гарячий пісок (О. Ільченко); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (О. Стороженко); Враз хмарка налине і змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка); Видно, злива стрілами нарине від донських зелених берегів (Н. Забіла); Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (М. Коцюбинський). - Пор. 1. насува́тися, 1. нахли́нути.
I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.
НАРАЗИ́ТИСЯ (несподівано, випадково зіткнутися з ким-, чим-небудь, небажаним для себе),НАЛЕТІ́ТИрозм.,НАПОРО́ТИСЯрозм.,НАРВА́ТИСЯрозм.,НАСКО́ЧИТИрозм.,НАРІ́ЗАТИСЯрозм. - Недок.: наража́тися[нара́жуватисярозм.], наліта́ти, напо́рюватися, нарива́тися, нарі́зуватися. Щоб не наразитися ненароком на управителя, Мотронка звернулася додому (Ф. Бурлака); Хутором Левко їде обережніше. Ось він минає будинок пана Варави, бере в долинку і неждано біля самої греблі налітає на двох людей (М. Стельмах); Тепер треба лише подбати, щоб не напоротися на поліцаїв чи німців (А. Дімаров); Женя запізнилася додому і, щоб не нарватися на арешт, заскочила до Лимарів - сюди їй було ближче (А. Хижняк); Удень небезпечно нашому брату ходить у слободу: часом наскочиш на ярчука [собаку] (О. Стороженко); - Нарізався я з загоном на білих, у селі схопили мене, і в кутузку (О. Копиленко). - Пор. 2. наткну́тися, 1. натра́пити.
НАТКНУ́ТИСЯна кого-що (рухаючись, несподівано зустрітися з якоюсь перешкодою і вдаритися об неї), ЗІТКНУ́ТИСЯз ким-чим,НАТРА́ПИТИ, НАЛЕТІ́ТИ, НАРАЗИ́ТИСЯ, НАСКО́ЧИТИ, НАШТОВХНУ́ТИСЯ, НАРВА́ТИСЯрозм.,НАПОРО́ТИСЯрозм.,; НАБІ́ГТИ, НАГНА́ТИСЯ (з розгону); ТКНУ́ТИСЯ[ТИКНУ́ТИСЯ], ТИ́ЦЬНУТИСЯрозм. (у що, рідше в кого - рухаючись, несподівано натрапити на щоабо кого-небудь, ударившись об нього). - Недок.: натика́тися, стика́тися, натрапля́ти, наліта́ти, наража́тися[нара́жуватисярідше], наска́кувати, нашто́вхуватися, нарива́тися, напо́рюватися, набіга́ти, наганя́тися, ти́катися, ти́цятися, ти́цькатисярідше.Гарячий засліплений кінь трохи не наткнувся на скаку на воза (І. Нечуй-Левицький); Натрапила коса на камінь (прислів’я); Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім’яти її (М. Трублаїні); Перед барикадою колючо стирчали залізні "їжаки", на які мали наразитись фашистські танки (С. Журахович); З розгону Черниш наскочив на якогось пластуна-бійця (О. Гончар); Хотіла [Олена] вискочити з кімнати, але зопалу наштовхнулась на закриту.. половинку дверей (А. Головко); Добре, хоч кінь ні на що не напоровся (Г. Хоткевич); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (М. Трублаїні); Раз він гнався шістьма кіньми, В шовках та у злоті, Як нагнався на баюру, Застряв у болоті (С. Руданський); Незабаром пліт знову шарпнуло, він тикнувся у щось тверде (С. Голованівський). - Пор. 2. нарази́тися.
НАХЛИ́НУТИ (про воду, туман, дим, запахи тощо - раптово, швидко набігти й поширитися у великій кількості), НАРИ́НУТИ, НАПЛИ́НУТИ. - Недок.: нарина́ти. Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Ю. Збанацький); В долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); А потім, коли знов наплине сутінь, я думаю: я знала се, я знала (Леся Українка). - Пор. 1. набі́гти, 2. налеті́ти.
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

леті́ти / налеті́ти, як му́хи на мед. Охоче поспішати кудись з намірами одержати задоволення, насолоду і т. ін. Летять, як мухи на мед (Укр.. присл..); Курити хочеться. Кращої принади не вигадаєш. Налетять, як мухи на мед (З газети).