-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив нала́зити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   нала́зьмо
2 особа нала́зь нала́зьте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа нала́зитиму нала́зитимемо, нала́зитимем
2 особа нала́зитимеш нала́зитимете
3 особа нала́зитиме нала́зитимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа нала́жу нала́зимо, нала́зим
2 особа нала́зиш нала́зите
3 особа нала́зить нала́зять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
нала́зячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. нала́зив нала́зили
жін. р. нала́зила
сер. р. нала́зило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
нала́зивши

Словник синонімів

НАБИ́ТИСЯ (про бруд, пил, сніг і т. ін. - проникнувши куди-небудь, заповнити собою), НАЛІ́ЗТИ, ЗАБИ́ТИСЯ. - Недок.: набива́тися, нала́зити[наліза́ти], забива́тися. П’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося (К. Гордієнко); Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір... (М. Коцюбинський); Через кілька хвилин танкетка вилетіла за село. Легкий вітерець забивався в зорову щілину (Ю. Бедзик). - Пор. 1. проника́ти.
НАБИ́ТИСЯ (про людей - зійтися, з’явитися в якесь приміщення, обмежений простір у великій кількості), НАТО́ВПИТИСЯрозм.,НАЛІ́ЗТИрозм.,НАПХА́ТИСЯрозм.,НАТИ́СНУТИСЯрозм. - Недок.: набива́тися, нато́вплюватися, нала́зити[наліза́ти], напиха́тися. Вмить набилося стільки народу, що стало тісно (З. Тулуб); До двох невеликих.. кімнат натовпилася сила народу (Л. Смілянський); [Ганна:] Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я... (М. Кропивницький); В гірські села напхалося стільки жандармів, що на собаку кинь дрючок, а на жандарма влучиш (С. Чорнобривець); Більше робітників, вони [пани] менш платять! Натиснеться люду багато, ну, вони платню знижають (І. Франко). - Пор. 1. напо́внити.
НАСТУПА́ТИна кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИрозм., НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]розм.; НАЛА́ЗИТИ[НАЛІЗА́ТИ]розм. (навалюючись). - Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її [Галю] з десяток хлопчаків та дівчаток - усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). - Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.
НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]на що (зсовуючись, спускаючись нижче, закривати собою що-небудь),НАПОВЗА́ТИ, НАЛА́ЗИТИ[НАЛІЗА́ТИ]розм. - Док.: насу́нутися, наповзти́, налі́зти. Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (О. Довженко); Недбайливим порухом руки підібрав [Чемериця] пасмо волосся, що в’їдливо налазило йому на лоб (Г. Коцюба).