ДІ́ЯТИяк (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИщо, ЧИНИ́ТИщо, УЧИНЯ́ТИ[ВЧИНЯ́ТИ]що, ПРАКТИКУВА́ТИщо, МОТО́РИТИяк, що, розм., ПОСТУПА́ТИрозм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯдіал.;ВИРОБЛЯ́ТИ[ВИРО́БЛЮВАТИрідше]що, ТВОРИ́ТИщо, розм., ВИТВОРЯ́ТИщо, розм., ВИТІВА́ТИщо, розм. (щось незвичайне); ОРУ́ДУВАТИіноді зневажл.,ШУРУВА́ТИфам. (вправно, енергійно, іноді в негативному плані). - Док.: вді́яти[уді́яти], зроби́ти, учини́ти[вчини́ти], поступи́ти, поступи́тися. - Що ж ми тепер у світі божому будемо діяти та робити без хазяїна? - промовила мати крізь сльози (І. Нечуй-Левицький); Хто не чинить лихого, тому не страшно нікого (прислів’я); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече (Б. Грінченко); Практикувала Сташка і таке. У неділю, коли обоє вони були вільні, вона раптом прикидалась хворою (Ірина Вільде); І досі все здається, що треба кудись бігти і щось моторити скоріш, скоріш... (Леся Українка); - А ви, капітан, по заповіді поступаєте: хай права не знає, що робить ліва, - зареготався Книш (Панас Мирний); Енеєві пророковала [Сивилла], Йому де поступатись як (І. Котляревський); - Що та Орлиха виробляє? - подумала собі мати. - А здається, й розсудлива людина (Марко Вовчок); І сонце хоче подивиться, Що будуть з праведним творить?!.. (Т. Шевченко); О, що робили, що витворяли ці фашистські пси! (П. Тичина); Іще темно, доводиться орудувати навпомацки, і це надає звичайній роботі особливого забарвлення (М. Ю. Тарновський); - У мене теж справи. Початок я тобі зробив, а тепер шуруй сам (Ю. Збанацький). - Пор. нако́їти.

НАКО́ЇТИчого, у питальних зворотах - що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду),СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ[ВЧИНИ́ТИ]що, УКО́ЇТИ[ВКО́ЇТИ]розм., НАТВОРИ́ТИрозм., НАБРО́ЇТИрозм., НАКОЛОБРО́ДИТИчого і без додатка, розм.,ПОРОБИ́ТИщо, розм., НАПРОКУ́ДИТИзаст., НАЧИНИ́ТИзаст., ПОЧИНИ́ТИщо, заст.; ВІДЗНА́ЧИТИСЯу чому, чим, ірон.,НАЧУДИ́ТИбез додатка, розм. (зробити що-небудь таке, що викликає осуд, здивування). - Недок.: ко́їти, ско́ювати, чини́ти, учиня́ти[вчиня́ти], твори́тищовідзнача́тися. Хвора, розуміючи, що накоїла чогось страшного, вже рвонулась до дверей (О. Ільченко); - Ой, що ж я, проклята, наробила, - я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко); [Сестра Серахвима:] А, одступаєшся? Ховаєшся!.. Кажи, що учинила... (Панас Мирний); - Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко); Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра [унтери] (Т. Шевченко); [Річард:] Сам не відає, що творить (Леся Українка); У два тижні такого наброїв [Хапко], набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок); - Ну-с, ти, - починав пристав розпікати злочинця. - Попався вже... Наколобродив... червоній тепер (О. Гончар); Плаче [панночка] та на свою долюнарікає: - Що се я поробила! Що се я починила (Марко Вовчок); Котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти який час перед всім класом (Олена Пчілка); - Чого ж мовчиш? Чим ще відзначився? - наполягав лисий, осадистий.. - Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (О. Гончар); - Наполохав... наполохав! - передражнив його Степан. - А от ти начудив - то правда (С. Скляренко). - Пор. 1. ді́яти, устругну́ти.

УСТРУГНУ́ТИ[ВСТРУГНУ́ТИ]розм. (зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване), УТНУ́ТИ[ВТНУ́ТИ]розм.,УТЯ́ТИ[ВТЯ́ТИ]розм.,СТРУГНУ́ТИрозм.,УДЕ́РТИ[ВДЕ́РТИ]розм.,УДРА́ТИ[ВДРА́ТИ]розм.,УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]. Вона з недовірою подивилася на мене, потім оглянула стілець - вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, - і не сідала (Л. Смілянський); Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко); Сподіваюся, що вона колись утне щось поважне і гарне навдивовижу усім (М. Коцюбинський); Валентин не міг всидіти на місці, його штовхав якийсь веселий біс утяти яку-небудь штуку (О. Гончар); Князь Єремія.. був байдуженький до тієї дорогої фацеції, яку він стругнув для панів, навіть нищечком сміявся, що вчинив ту великопанську дурість (І. Нечуй-Левицький); Пан тільки таку штуку вдер, аби парубків налякать (А. Свидницький). - Пор. нако́їти.