-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив накла́сти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   накладі́мо, накладі́м
2 особа наклади́ накладі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа накладу́ накладемо́, накладе́м
2 особа накладе́ш накладете́
3 особа накладе́ накладу́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. накла́в накла́ли
жін.р. накла́ла
сер.р. накла́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
накла́дений
Безособова форма
накла́дено
Дієприслівник
накла́вши

Словник синонімів

НАГРОМА́ДИТИ (накидати, накласти у великій кількості або безладно, купою), НАВАЛИ́ТИ, НАВЕРНУ́ТИ розм.,НАКОПИ́ЧИТИрідше. - Недок.: грома́дити, нагрома́джувати, нава́лювати, вали́ти, наверта́ти, накопи́чувати, копи́чити. Йому було важко долати перешкоди, що їх нагромадила природа йому на дорозі (В. Гжицький); Ви тут [на столі] навалили, накопичили, ні ладу ні складу, - а тепер о! Все в порядку (І. Франко); Внизу.. було розкидане каміння, неначе хто зумисне навернув на зелену траву (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. нагорта́ти, 1. накла́сти, 1. нанести́.
НАНЕСТИ́ (покрити яку-небудь поверхню тонким шаром фарби, лаку, клею тощо), НАКЛА́СТИ, ПОКЛА́СТИрідше,НАЛОЖИ́ТИзаст.;НАВЕСТИ́ (повторно, після якогось попереднього покриття). - Недок.: нано́сити, наклада́ти, кла́стирідшенаво́дити. Нанести два шари фарби на полотно; Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Ю. Збанацький); На лице поклала [Любов Прохорівна] зайвий шар пухкої пудри, щоб блідість свою на неї звернути (І. Ле); Перед цим [писар] сам сторінок зо три олівцем списував, а потім змушував хлопця наводити чорнилом (І. Цюпа).
НАБИ́ТИ (наповнити що-небудь чимось, щільно вкладаючи, втискаючи всередину), НАТОВКТИ́розм.,НАТОПТА́ТИрозм.,ЗАБИ́ТИрозм.,ЗАГАТИ́ТИрозм.,НАТОВКМА́ЧИТИрозм.; НАБГА́ТИ, НАПХА́ТИрозм.,НАБЕ́ХКАТИрозм.,НАТИ́СКАТИрозм. (безладно, жужмом); НАПАКУВА́ТИ (звичайно про певне вмістище на зразок валізи, шафи тощо або приміщення); НАЧИНИ́ТИ (гільзу - порохом, снаряд - зарядом і т. ін.). - Недок.: набива́ти, нато́птувати, забива́ти, зага́чувати, натовкма́чувати, напиха́ти, напако́вувати, начиня́ти[начи́нювати]. Кирило.. витяг люльку і почав набивати (Панас Мирний); Набити в подушку пір’я; - То я книжками так натовк свої валізи (Т. Масенко); Дід натоптував у ящик сіна (Григорій Тютюнник); - А я довго при батькові не буду.., - безжурно говорить Клим і до самого краю забиває рот немудрою закускою (М. Стельмах); - І де ви.. свої книжки діватимете? Всю хату загатили (М. Стельмах); Шелест мовчки напихає й закриває чемодан (І. Кочерга); - О, людино! - загримів він до Романа. - Сирицею мішок набехкав! Тьху!.. (О. Гончар); Три сапети напакував дід Омелько (З. Тулуб). - Пор. вклада́ти, 1. накла́сти.
НАДІВА́ТИ (приладжувати, прикріплювати щось на чому-небудь; надягати головний убір, окуляри, маску тощо),НАДЯГА́ТИ, ОДЯГА́ТИ, НАКЛАДА́ТИрозм.,НАПИНА́ТИрозм.,НАСА́ДЖУВАТИрозм.,НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм.,ЧІПЛЯ́ТИрозм.;НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ] (із зусиллям); НАСУВА́ТИ[НАСО́ВУВАТИ]розм. (про головний убір - глибоко й щільно). - Док.: наді́ти, надягти́[надягну́ти], одягти́[одягну́ти], накла́сти, наложи́тирозм.нап’ясти́, насади́ти, начепи́ти, почепи́ти, натягти́[натягну́ти], насу́нути. - Виймайте ж із стріх гвинтівки, надівайте патронташі і - гайда! (А. Головко); Любов входить і надіває абажурна лампу (Леся Українка); Коли корова, не надівай сідла (прислів’я); Роман Блаженко теж надягає на міну додаткові заряди (О. Гончар); Камо мовчки простягає руки, санітар одягає наручники йому (О. Левада); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (М. Коцюбинський); Трохи згодом нап’яли на його [Максима] мундир, муницію [амуніцію] - ранець, каску (Панас Мирний); Він витяг окуляри в залізній оправі і поважно насадив їх на носа (В. Собко); - Я розхвилювалася.. Переодяглась, начепила капелюха.Пішла (Ю. Яновський); Кайдашенко вже натягав поглибше на очі свою заячу шапку (М. Чабанівський); Микола міцно зуби стис, Кашкет насунув аж на брови (М. Рильський).
НАКЛА́СТИ (покласти щось куди-небудь у певній кількості, звичайно багато; кладучи, наповнити щось чим-небудь), НАЛОЖИ́ТИзаст.;НАКИ́ДАТИ (кидаючи; розм. - узагалі накладаючи); НАГАТИ́ТИпідсил. розм., НАГИЛИ́ТИпідсил. розм. (у великій кількості). - Недок.: наклада́ти, накида́ти. На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м’яса в казани наклали (І. Котляревський); - Колись у вас отам, на косі, лебедів дядьки возами набивали. Поїде й повен віз, як снігу, накладе (О. Гончар); Наложила й вона всього у клунок задля його у дорогу (І. Нечуй-Левицький); Як наложили вози, Лушня й каже: - Ну, тепер, дядьку Грицьку, хоч і могоричу ! (Панас Мирний); Бабуся накидала повну миску макаронів з сиром та маслом (Ю. Збанацький); - Пров’янт вам привіз, - весело сказав Свирид, спускаючи з плечей клунок. - Спасибі. То ти його чимало нагилив (Панас Мирний). - Пор. 1. наби́ти, 1. нагрома́дити.
ПОКРИВА́ТИщо (закривати чимсь зверху; утворювати якесь покриття), УКРИВА́ТИ[ВКРИВА́ТИ], КРИ́ТИ, ОКРИВА́ТИрідше,ОПОВИВА́ТИ, ОБТЯГА́ТИ[ОБТЯ́ГУВАТИ], ОБШИВА́ТИ, ОББИВА́ТИ (якимсь матеріалом, закріплюючи його); УШИВА́ТИ[ВШИВА́ТИ] (перев. соломою, очеретом); ПРИКИДА́ТИ (кидаючи). - Док.: покри́ти, укри́ти[вкри́ти], окри́ти, опови́ти, нанести́, накла́сти, наложи́тирозм.обтягти́[обтягну́ти], обши́ти, обби́ти, уши́ти[вши́ти], прики́дати. Збентежена [Крістабель] метушиться по хаті, далі починає покривати статую рядном (Леся Українка); Вона укривала його найтеплішими із своїх лахманів, одгортала волосся з чола, одганяла осінніх мух (М. Коцюбинський); Солом’яних стріх тепер не роблять. Дахи криють бляхою і шифером (з газети); Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди.., та й став панотець Шрам полковником (П. Куліш); Сідельники обтягали товстою усмою з веприни дерев’яні колодки (С. Скляренко); Господар дратвою обтягував на копиті нового чобота (Я. Качура); Четверо теслярів обшивали дошками дуба на зразок тих гостроносих дубів, що їх вживали на Старій Січі (С. Добровольський); Оббивали [козаки] залізом важкі дерев’яні довбні (О. Ільченко); Сам він розчиняв вапно, сам тесав бруси, в’язав вінець, палубив дах, ушивав шифером (М. Рудь); Прикидавши яму сіном, що стояло неподалеку в копиці, Кажан із двома торбинками подався на леваду (І. Цюпа).
ПОБИ́ТИкого (ударами завдати болю, пошкоджень тіла), НАБИ́ТИ, ОББИ́ТИкому що, рідше, ВСИ́ПАТИкому, розм., НАСИ́ПАТИкому, розм., НАДАВА́ТИкому, розм., НАКЛА́СТИкому, розм., НАКЛЕПА́ТИкому що, розм., ВІДДУБА́СИТИрозм., НАДУБА́СИТИрозм., ВІДЛУПЦЮВА́ТИрозм., НАЛУПЦЮВА́ТИрозм., ВІДЛУПИ́ТИрозм., НАЛУПИ́ТИрозм., ПОМОРДУВА́ТИрозм., ПОГРІ́ТИрозм., НАБУ́ХАТИрозм., ВІДМОЛОТИ́ТИрозм., УМОЛОТИ́ТИ[ВМОЛОТИ́ТИ]розм., ОБМОЛОТИ́ТИрозм., ЗМОЛОТИ́ТИрозм., ОБЧУХРАТИрозм., НАКОЛОШМА́ТИТИщо кому, розм., ПОКОЛОШМА́ТИТИрозм., ВІДКОЛОШМА́ТИТИрозм., ВИ́МАНІЖИТИрозм., ПРОМАНІ́ЖИТИрозм., НАТОВКТИ́розм., НАТАСУВА́ТИрозм., ПОТАСУВА́ТИрозм., ВІДДУХОПЕ́ЛИТИрозм., НАТІПА́ТИрозм., ПОТІПА́ТИрозм., ПОТРІПА́ТИрозм., ПОПА́РИТИрозм., ВІДЖА́РИТИрозм., ВІДЛАТА́ТИрозм., ПОКРОПИ́ТИрозм., ПОБЛАГОСЛОВИ́ТИжарт., ірон., ПОШАНУВА́ТИжарт., ірон.; ПОШМАГА́ТИ, ВИ́ШМАГАТИрозм., НАШМАГА́ТИрозм., ВИ́СІКТИрозм., ВИ́ПОРОТИрозм., ВИ́ШПАРИТИрозм., ПРОХВОРОСТИ́ТИрозм. (перев. чимсь гнучким); ПОКУЛА́ЧИТИрозм. (кулаками); ПОТОВКМА́ЧИТИрозм., ПОТОВКТИ́розм., ВІДТОВКТИ́що кому, розм. (з усіх боків, пошкодивши частини тіла); ВІДХЛЯ́ПАТИрозм., ВІДШЛЬО́ПАТИрозм., НАШЛЬО́ПАТИрозм. (надавати ляпанців); ВИ́ЧУБИТИрозм. (тягаючи за чуба). Станішевського, співробітника студії,.. привівши до якоїсь штабної установи, сильно побили (О. Довженко); Як пішов же я до пана Поминатись плати, То він мене набив добре Да ще й випхав з хати (пісня); - Та цитьте, чортові сороки! - Юпитер грізно закричав: - Обом вам обіб’ю я щоки (І. Котляревський); - Ну, здер штанці, ну, всипав Соплі, скільки належало (З. Тулуб); - Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам’ятатиме (Ю. Збанацький); Видерка йшов проти волі й на знак протесту все хникав, аж Олекса пригрозив, що йому надає - тоді замовчав (Г. Хоткевич); Якби склалося до бійки, Вдвох наклали б одинцю, Хоч би й лепському бійцю! (І. Манжура); - Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй.. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький); [Василь:] У рибалок тільки нічого не зачіпай, так і вони тебе не зачеплять, а підцупиш що - битимуть, доженуть і віддубасять! (М. Кропивницький); Левко косився на свою внучку, бурчав: - Будеш водитися з цим комбайнером - їй-богу, відлупцюю (І. Драч); - Кинусь на розшуки, зловлю, натовчу, налупцюю, та тільки ж биттям хіба виховаєш? (О. Гончар); - Але ж дивись ти мені, висунь носа куди не треба, одлуплю! (М. Шеремет); Побоявся [Микита] тільки, щоб панич не наздогнав та не налупив (С. Васильченко); Сьогодні сама пані так Марину помордувала, що й не впізнати (Н. Рибак); Як заверещить, заляскотить на мене.. Прийде, каже, чоловік, то добре тебе погріє (Ганна Барвінок); Набухали кулаками по спині (Словник Б. Грінченка); Відмолотив Михайло Уласа, як гороховий сніп, зо всіх боків (П. Козланюк); - Положи свою панєнку вздовж лавки, візьми два дубці, та вдвох як вмолотимо її, одразу.. шовковою і ґречною стане (М. Стельмах); Чи не обмолотити Юрка, мов сніп? Не він же перший прийшов до Христини! (М. Стельмах); Встати хоче [козак], та не може. А тут прибігли дядьки з кілками, змолотили б, як вальок глини (Григорій Тютюнник); - А може, пику їй наколошматити добре, щоб не лізла! - кілька разів думав Вовка (О. Копиленко); Двох гімназистів поколошматили так, що їх повезли додому на візниках (С. Добровольський); Як візьме [мірошник] набивачку, давай її сповідати, виманіжив добре та й пустив (збірник "Україна сміється"); Я його добре проманіжив - знатиме, як мене займати (Словник Б. Грінченка); Мене Амата ублагала і так боки натасовала, Що я Енею одказав (І. Котляревський); [Герцель:] Неси гроші, бо я тебе тут так потасую, що з тебе самого риба посиплеться!.. (І. Карпенко-Карий); - Мамо, а Сергій Кушнір з пальта мого сміявся.. Так ми з Дмитром штундиним його оддухопелили (В. Дрозд); Призвуть, було, [козаки] якого гуляку-хлопця, натіпають і скажуть: "Оце тобі "пам’ятне", щоб не забув, де бито тебе" (збірник "Легенди та перекази"); - А мені б тільки пана потіпати, я з нього душу витрясу (П. Панч); Ой ішов я з вечорниць Через перелази, Як попарить мужик ціпом Щось зо штири рази (пісня); Узяли його лакеї на стайню, та так оджарили, що ні лягти, ні сісти... (Панас Мирний); Відлатав я йому боки (Словник Б. Грінченка); [Семен:] Прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду (М. Кропивницький); [Савка:] Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться (С. Васильченко); - Оберігайте, шануйте пана, мов болячку, то він так вас пошанує, як мене, - поводив [Щербина] побитою спиною... (М. Стельмах); Софія хотіла обурено вигукнути, що ота "чужа дитина" пошмагала її доньку, але змовчала (А. Дімаров); Як він попоїв, чернець ізнову добре вишмагав його різками (переклад М. Лукаша); - Як вихор, налетів [Наливайко],.. щокою шашки боки й спину нашмагав (І. Ле); - Що ж це, хіба мені не вільно висікти мого хлопа, якщо він провиниться? (І. Франко); Поліцаї випороли канчуками шістдесятирічного діда Потапа і його тридцятилітню невістку (В. Козаченко); Треба йому відтовкти боки, щоб другий раз глядів лучче телята (Словник Б. Грінченка); - Хочеться задерти спідничку та нашльопати так, як вас колись, в дитинстві, мамуля шльопала (В. Гжицький); І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Марко Вовчок). - Пор. 2. би́ти, 1. уда́рити, відшмага́ти.

Словник фразеологізмів

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

наклада́ти / накла́сти в поти́лицю кому і без додатка. Дуже бити кого-небудь (перев. по голові). Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) голово́ю. Гинути в боротьбі, в бою і т. ін. Щодня, щогодини наш брат накладає головою у війні з ворогом (П. Колесник); Колись у цьому монастирі жила й тут таки померла .. черниця Марія, в мирі Мотрона Кочубей, донька того Кочубея, генерального судді, що наклав головою на пласі в Борщагівці (М. Лазорський); І за це вони… наклали головою ось в цих мурах (І. Багряний); Порозмітала їх козацька сила. Багато шляхти наложило головою (Я. Качура). життя́м наложи́ти. Та й громадянином, певно, не був, щоби думку подавши, Твердо устояти в ній і за правду життям наложити (М. Зеров).

дава́ти (рідше наклада́ти, одва́жувати) / да́ти (рідше накла́сти, одва́жити) зда́чі кому і без додатка. Відповідати ударом на удар, образою на образу і т. ін. Парамон Пархомович насідав на сина, а той давав здачі й до кишені по відповідь не лазив (Ю. Яновський); Дав мені один пан у пику, а я причинив двері, щоб свідки не нагодилися, та тоді й наклав йому здачі (Л. Яновська); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї. Замість того, щоб одважити здачі, я пустився навтьоки (Ю. Яновський); // Грубо відповідати кому-небудь на питання або звертання. — Ви мене не проженете? — спитав він..— Ні, не проженемо: ми не вдалися в вас…— різко дала здачі Саня (І. Нечуй-Левицький).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) ру́ку (грубо ла́пу) на що. Привласнювати щось, заволодівати чим-небудь. Я починав виразніше бачити обличчя режиму, що так не по-людському жорстоко накладає руку на найсвітліше почуття людини — бажання знати (Г. Хоткевич); А на решту [грошей] вона наклала руку (С. Чорнобривець); — Наші опікуни .. хочуть тепер наложити руку на ті ваші гроші (І. Франко); Яким правом безбожна влада “наклала лапу” на святі храми, де віруючі спілкуються з Творцем неба і землі? (З журналу).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки. Заподіювати собі смерть. [Антон:] Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати (М. Кропивницький); Не накладати ж на себе руки, не лягати ж заживо в землю (І. Цюпа); А другого дня вся камера піднялася на ноги: отой чоловік наклав на себе руки (А. Дімаров); — Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присуджено, так і доведеться або прийняти, або руки на себе наложити (О. Кониський).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

накла́сти ру́ки на кого. Ударити, вбити кого-небудь або посягнути на когось. — Батько мій не скривдить тебе, не накладе на тебе свої руки (І. Нечуй-Левицький); — Я з Денисенком накладу руки на Горицвіта (М. Стельмах).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) ру́ку (грубо ла́пу) на що. Привласнювати щось, заволодівати чим-небудь. Я починав виразніше бачити обличчя режиму, що так не по-людському жорстоко накладає руку на найсвітліше почуття людини — бажання знати (Г. Хоткевич); А на решту [грошей] вона наклала руку (С. Чорнобривець); — Наші опікуни .. хочуть тепер наложити руку на ті ваші гроші (І. Франко); Яким правом безбожна влада “наклала лапу” на святі храми, де віруючі спілкуються з Творцем неба і землі? (З журналу).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак).

2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все (Леся Українка).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).