-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив наки́нутися, наки́нутись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   наки́ньмося, наки́ньмось
2 особа наки́нься наки́ньтеся, наки́ньтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа наки́нуся, наки́нусь наки́немося, наки́немось, наки́немся
2 особа наки́нешся наки́нетеся, наки́нетесь
3 особа наки́неться наки́нуться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. наки́нувся, наки́нувсь наки́нулися, наки́нулись
жін.р. наки́нулася, наки́нулась
сер.р. наки́нулося, наки́нулось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
наки́нувшись

Словник синонімів

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯрозм. (перев. у певній кількості). - Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів - Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). - Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.
НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.
НАКИ́НУТИСЯна кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯрозм., НАПУСТИ́ТИСЯрозм., НАСИ́ПАТИСЯрозм., НАЛЕТІ́ТИпідсил. розм.,НАКОТИ́ТИСЯрозм. рідше;НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯпідсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). - Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); - Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); - Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); - Немає в мене жінки... - відповів [Забейко] уникливо. - А та дама... - наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); - О, ти хрестишся! - обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). - Пор. 1. насіда́ти.
НАКИ́НУТИСЯна що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯна що, до чого, з інфін., розм.,ДОПА́СТИСЯдо чого, розм.; НАПА́СТИСЯрозм. (жадібно - на що-небудь їстівне). - Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 2. наляга́ти.
НАЛЯГА́ТИна що, розм. (завзято, наполегливо займатися чим-небудь), НАПОЛЯГА́ТИрозм., НАТИСКА́ТИ[НАТИ́СКУВАТИ]розм., НАСІДА́ТИрозм. - Док.: налягти́, наполягти́, нати́снути, насі́сти. Максим наліг на підготовку до екзаменів (Н. Рибак); Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, - здавалося, що нічого не зменшується (З. Тулуб); Натиснути на навчання; Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до дурману в голові (Григорій Тютюнник). - Пор. 3. наки́нутися.
I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.
НАПРО́ШУВАТИСЯ (наполегливо пропонувати кому-небудь своє товариство, свою допомогу і т. ін.), НАПРО́ХУВАТИСЯрідше;НАВ’Я́ЗУВАТИСЯрозм.,НАБИВА́ТИСЯрозм.,НАКИДА́ТИСЯрозм. (настирливо, невідчепно). - Док.: напроси́тися, напроха́тися, нав’яза́тися, наби́тися, наки́нутися. До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець); Не хотілось мені першому до нього в гості нав’язуватись (І. Муратов); Хіба він набивається з грішми?.. (М. Коцюбинський); Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (В. Кучер).
НАСІДА́ТИна кого і без додатка, розм. (вперто приставати до кого-небудь з докорами, лайкою, звинуваченнями тощо), НАСІДА́ТИСЯрозм., НАПОСІДА́ТИСЯрозм.; НАСТУПА́ТИрозм.,ПРИСТУПА́ТИдо кого і без додатка, розм. (наполегливо вимагати, добиватися чого-небудь, доводити щось). - Док.: насі́сти, насі́стися, напосі́стися, приступи́ти. Боярин почав насідати, лаяв, що Теодосій погано працює (А. Хижняк); - Ти б краще з жінкою бавився, а не баламутив людей, - насівся на нього Салоган (М. Стельмах); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся. - Отож іще звичка в людини!.. (Ю. Збанацький); - Хай і божевільна, хай і патлата, та все ж не така, як ти, - показала язик Машка. - Яка? Яка я? - наступала Варка (Л. Яновська). - Пор. 2. наки́нутися, 2. наступа́ти.