НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.

НАКИ́НУТИСЯна кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯрозм., НАПУСТИ́ТИСЯрозм., НАСИ́ПАТИСЯрозм., НАЛЕТІ́ТИпідсил. розм.,НАКОТИ́ТИСЯрозм. рідше;НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯпідсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). - Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); - Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); - Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); - Немає в мене жінки... - відповів [Забейко] уникливо. - А та дама... - наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); - О, ти хрестишся! - обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). - Пор. 1. насіда́ти.

НАКИ́НУТИСЯна що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯна що, до чого, з інфін., розм.,ДОПА́СТИСЯдо чого, розм.; НАПА́СТИСЯрозм. (жадібно - на що-небудь їстівне). - Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 2. наляга́ти.

НАПРО́ШУВАТИСЯ (наполегливо пропонувати кому-небудь своє товариство, свою допомогу і т. ін.), НАПРО́ХУВАТИСЯрідше;НАВ’Я́ЗУВАТИСЯрозм.,НАБИВА́ТИСЯрозм.,НАКИДА́ТИСЯрозм. (настирливо, невідчепно). - Док.: напроси́тися, напроха́тися, нав’яза́тися, наби́тися, наки́нутися. До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець); Не хотілось мені першому до нього в гості нав’язуватись (І. Муратов); Хіба він набивається з грішми?.. (М. Коцюбинський); Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (В. Кучер).