ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ’Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИна кого, що, розм.;ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). - Док.: ви́могти, звелі́ти, зобов’яза́ти, наказа́ти, покла́ти. Він перечікував безконечний ланцюг процедур, що їх вимагали дипломатичні закони (Ю. Яновський); Він, військовий комендант, діє, як велить йому військовий статут (С. Чорнобривець); З якою охотою він.. побіг би зараз додому! Але форма суворовця зобов’язує, і хлопчик пішов звичайним кроком (І. Багмут); [Анна:] Кастильська етикета наказує звертатися до дами: "Дозвольте, пані, стати на коліна" (Леся Українка); Свята церква поклала на діда покуту: .. ходити на всі богослужби (М. Стельмах); - Нащо ви шантажуєте мене? - Оце діловий підхід до справи. Досить нам грати комедію, перейдемо до діла (Ю. Бедзик).

НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИкнижн., ПРИКАЗА́ТИзаст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИрозм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИрозм., СКАЗА́ТИрозм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). - Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів [цар] тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ’яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: - Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); - Ти крути, а я буду наливати, - розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).

НАКА́ЗУВАТИ (віддавати бойовий наказ); КОМА́НДУВАТИ (говорити слова команди). - Док.: наказа́ти, скома́ндувати. Іван Половець наказав приготувати кулемети (Ю. Яновський); - Піднімайсь! - командує Черниш, який вів бійців (О. Гончар).

II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.

ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИрозм., ПРИКЛАДА́ТИдіал., ПРИПОВІДА́ТИдіал.;ПРИЧИТА́ТИ[ПРИЧИ́ТУВАТИ]розм. (голосно). - Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: - Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться [стара] на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: - А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").

ПЕРЕКА́ЗУВАТИ (кому, через кого, кимі без додатка - доводити до відома), ПЕРЕДАВА́ТИ, ПЕРЕПОВІДА́ТИ, НАКА́ЗУВАТИзаст. - Док.: переказа́ти, переда́ти, переповісти́, наказа́ти. - Хоч би мені прямо сказав [Яків], а то через чужих людей переказує (Панас Мирний); Вчителька передавала, що Наталка не говорить у школі про мою професію (Ю. Яновський); Сашко побіг до Юрка і переповів йому свою розмову з Дубовим (М. Ю. Тарновський); - Наказували з міста - будете учора. Цілий день ждали, а вас немає (Панас Мирний).