-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив нака́зувати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   нака́зуймо
2 особа нака́зуй нака́зуйте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа нака́зуватиму нака́зуватимемо, нака́зуватимем
2 особа нака́зуватимеш нака́зуватимете
3 особа нака́зуватиме нака́зуватимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа нака́зую нака́зуємо, нака́зуєм
2 особа нака́зуєш нака́зуєте
3 особа нака́зує нака́зують
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
нака́зуючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. нака́зував нака́зували
жін. р. нака́зувала
сер. р. нака́зувало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
нака́зувавши

Словник синонімів

ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ’Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИна кого, що, розм.;ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). - Док.: ви́могти, звелі́ти, зобов’яза́ти, наказа́ти, покла́ти. Він перечікував безконечний ланцюг процедур, що їх вимагали дипломатичні закони (Ю. Яновський); Він, військовий комендант, діє, як велить йому військовий статут (С. Чорнобривець); З якою охотою він.. побіг би зараз додому! Але форма суворовця зобов’язує, і хлопчик пішов звичайним кроком (І. Багмут); [Анна:] Кастильська етикета наказує звертатися до дами: "Дозвольте, пані, стати на коліна" (Леся Українка); Свята церква поклала на діда покуту: .. ходити на всі богослужби (М. Стельмах); - Нащо ви шантажуєте мене? - Оце діловий підхід до справи. Досить нам грати комедію, перейдемо до діла (Ю. Бедзик).
НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИкнижн., ПРИКАЗА́ТИзаст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИрозм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИрозм., СКАЗА́ТИрозм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). - Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів [цар] тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ’яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: - Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); - Ти крути, а я буду наливати, - розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).
НАКА́ЗУВАТИ (віддавати бойовий наказ); КОМА́НДУВАТИ (говорити слова команди). - Док.: наказа́ти, скома́ндувати. Іван Половець наказав приготувати кулемети (Ю. Яновський); - Піднімайсь! - командує Черниш, який вів бійців (О. Гончар).
II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.
ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИрозм., ПРИКЛАДА́ТИдіал., ПРИПОВІДА́ТИдіал.;ПРИЧИТА́ТИ[ПРИЧИ́ТУВАТИ]розм. (голосно). - Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: - Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться [стара] на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: - А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").
ПЕРЕКА́ЗУВАТИ (кому, через кого, кимі без додатка - доводити до відома), ПЕРЕДАВА́ТИ, ПЕРЕПОВІДА́ТИ, НАКА́ЗУВАТИзаст. - Док.: переказа́ти, переда́ти, переповісти́, наказа́ти. - Хоч би мені прямо сказав [Яків], а то через чужих людей переказує (Панас Мирний); Вчителька передавала, що Наталка не говорить у школі про мою професію (Ю. Яновський); Сашко побіг до Юрка і переповів йому свою розмову з Дубовим (М. Ю. Тарновський); - Наказували з міста - будете учора. Цілий день ждали, а вас немає (Панас Мирний).