-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | наділя́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | наділя́ймо |
2 особа | наділя́й | наділя́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | наділя́тиму | наділя́тимемо, наділя́тимем |
2 особа | наділя́тимеш | наділя́тимете |
3 особа | наділя́тиме | наділя́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | наділя́ю | наділя́ємо, наділя́єм |
2 особа | наділя́єш | наділя́єте |
3 особа | наділя́є | наділя́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
наділя́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | наділя́в | наділя́ли |
жін. р. | наділя́ла |
сер. р. | наділя́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
наділя́вши |
Словник синонімів
ДАРУВА́ТИ кому що (передавати у власність безкоштовно), ДАРИ́ТИ розм., ПРЕЗЕНТУВА́ТИ заст., розм.; ДАВА́ТИ, ПІДНО́СИТИ (перев. із сл. подарунок, дар тощо); ОБДАРО́ВУВАТИ, ЗАДАРО́ВУВАТИ, ОЗОЛО́ЧУВАТИ [ОБЗОЛО́ЧУВАТИ] розм., ОБДАРЯ́ТИ розм., ОБДАВА́ТИ розм. (кого чим - перев. у великій кількості); НАДІЛЯ́ТИ кого чим, ОБДІЛЯ́ТИ кого чим (роздаючи кільком, багатьом); ЖЕ́РТВУВАТИ (на користь когось, чогось); ЖА́ЛУВАТИ кого чим, заст., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого чим, заст., перев. із сл. Бог (перев. нагороджуючи). - Док.: подарува́ти, здарува́ти рідше подари́ти, презентува́ти, да́ти, піднести́, обдарува́ти, задарува́ти, задари́ти, озолоти́ти [обзолоти́ти], обдари́ти, наділи́ти, обділи́ти, поже́ртвувати, пожа́лувати, віджа́лувати, благослови́ти, поблагослови́ти. Ганя дарувала бідним сестрам гостинці, давала їм свої дорогі недоношені сукні (І. Нечуй-Левицький); Попригонь овечки, що родина здарувала (пісня); Просив, просив відеречко, Вона йому не дала, Дарив, дарив з руки перстень, Вона його не взяла (пісня); Пан Войський не візьме того собі у гнів, Як персня я йому уклінно презентую (переклад М. Рильського); Молоді люди, які мали намір покорити моє серце, підносили мені такі подарунки, що скоріше пригнічували, ніж тішили (Я. Гримайло); А що вже обдарували молодих, так гай, гай! Дружко аж охрип, мекекаючи, та хрюкаючи, та ревучи всякою скотиною, що молодим дарували (Г. Квітка-Основ’яненко); Не знали [бійці], чим задарувати [дівчину], як власкавити, кожен залюбки віддав би свою грудочку цукру (К. Гордієнко); - Скидай з себе дрантя - я тебе одягну, я тебе озолочу: будемо панувати (Б. Харчук); Край, дружбонько, коровай дрібно, Бо у нас роду вільно, Щоб єго обдарити, Щоб єго не гнівити (пісня); - Я хочу, щоб жінка моя була виключно моя, щоб я їй всього достарчав, усім обдавав (О. Кобилянська); Хлопці наділяють убогих людей гостинцями, зав’язують їм хусточки, сиплють у кишені, в пелени (С. Васильченко); Антон припас у кишені цукерки і почав обділяти ними дітей (С. Чорнобривець); Баби приставали до хазяйок і вміли так піддобритись до їх, що вони хоч потроху, але жертвували то борошна, то пашні, а то печеного хліба (І. Нечуй-Левицький); - Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками [село] жалувала!.. (Панас Мирний); - Чрез твою добрість, через твої труди нас Бог благословив усім, усім (Г. Квітка-Основ’яненко).
НАГОРОДИ́ТИ кого чим (висловити подяку, виразити задоволення, схвалення, виявити прихильність у нагороду за що-небудь), ВИ́НАГОРОДИТИ, ОБДАРУВА́ТИ, НАДІЛИ́ТИ, НАДАРИ́ТИ розм.; ПОДАРУВА́ТИ кому що (звичайно зі сл. усмішка, погляд і т. ін.). - Недок.: нагоро́джувати, винагоро́джувати, обдаро́вувати, наділя́ти, надаря́ти, дарува́ти. Навіть найпростіші номери глядачі нагороджували оплесками (В. Собко); Галинка винагородила Журбу приємною й трохи зверхньою посмішкою (Г. Епік); Дружбою обдаровують лише тоді, коли бачать у тобі щирого друга (Ю. Збанацький); Хіба тільки його особисті рекорди мали на увазі товариші, наділивши партійною довірою? (Ю. Яновський); "Покинув мене!.. А яким щастям я тебе надарила б!" - неначе говорили її очі (І. Нечуй-Левицький); Хочеться подарувати собі трохи спочивку, радісно повалитися в пахущу траву (Г. Хоткевич).
НАДІЛИ́ТИ кого чим (надати яких-небудь властивостей, якостей, уміння і т. ін.), УДІЛИ́ТИ [ВДІЛИ́ТИ] кому що, ДА́ТИ кому що; НАГОРОДИ́ТИ розм. (перев. чимось небажаним, неприємним); ОБДАРУВА́ТИ [ОБДАРИ́ТИ заст.] [ОДАРИ́ТИ заст.] [ОДАРУВА́ТИ заст.] (чимось хорошим). - Недок.: наділя́ти, уділя́ти [вділя́ти], дава́ти, нагоро́джувати, обдаро́вувати [обдаря́ти] [одаря́ти] [одаро́вувати]. Одна людина не може багато [зробити], навіть коли природа наділила її щедрими дарами і добрими побажаннями (О. Довженко); Вміла мати брови дати.., Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Т. Шевченко); Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Ю. Збанацький); Вередує запізніла весна. Наче розсердившись, що їй заважають обдарувати землю теплом (А. Хижняк). - Пор. II. 3. надава́ти.