БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯрозм., ПРИ́НДИТИСЯрозм., ІНДИ́ЧИТИСЯрозм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯрозм., ГОНОРУВА́ТИрідше, ГОНОРИ́ТИСЯдіал., ФУДУ́ЛИТИСЯдіал.,ПИША́ТИСЯзаст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯрозм., КОСТРИ́ЧИТИСЯрозм., ПРИ́ЩИТИСЯрозм.рідше,ФАНАБЕ́РИТИСЯрозм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯрозм., ДУ́ТИСЯрозм., НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ]розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯрозм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯзневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯрозм., НЕСТИ́СЯрозм., ЧВА́НИТИСЯпідсил.розм., БРИ́ШКАТИрозм. рідше,КОКО́ШИТИСЯрозм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯрозм., ПАНІ́ТИрозм., ПАНО́ШИТИСЯзаст. (триматися по-панському). - Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він [пан].. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); - Та бери ж, чого запишалася, - прикрикнула.. мати. - Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); - І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); - Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ’яненко); - Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: - А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); - От не люблю я вже сього! - гукнула вона. - І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); - Та ти не бришкай! - крикнув старшина. - Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, - думає Грицько, - а ще й паниться (С. Васильченко). - Пор. хизува́тися.

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. - збільшуватися в об’ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИпідсил.,БРЯ́КНУТИрозм.,БУБНЯ́ВІТИрозм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ], ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], НАПИНА́ТИСЯ, П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ] (про кровоносні судини - звичайно від напруження). - Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся]. Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п’явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. пу́хнути.

НАБУ́ХНУТИ (про річку, струмок і т. ін. - переповнившись водою, піднятися вище за звичайний рівень), РОЗБУ́ХНУТИпідсил.,НАДУ́ТИСЯрозм.,ЗДУ́ТИСЯрозм. - Недок.: набуха́ти, розбуха́ти, надува́тися[надима́тися], здува́тися[здима́тися]. Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар); Восени річка розбухає від дощів, по весні - від талого снігу (А. Шиян); Зашумлять, загуторять мутноокі струмки в ярах, і Дніпро посиніє, надметься (О. Донченко).

НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ] (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], РОЗДУВА́ТИСЯ[РОЗДИМА́ТИСЯ]підсил., ДУ́ТИСЯрозм. - Док.: наду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся], зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап’ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її [жінку], здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ’яненко); [Марта (співає..):] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯпідсил.,НАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.,П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ]підсил.,СИЛКУВА́ТИСЯпідсил.розм.,ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.розм.,НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ]підсил.розм.,ТУ́ЖИТИСЯрозм. рідше. - Док.: напру́житися, напну́тися[нап’ясти́ся], нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь - травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує [колода під час сплаву] рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться - та що ж? (Г. Хоткевич). - Пор. 1. надрива́тися.

НАХМУ́РИТИСЯ (стати похмурим, незадоволеним, сердитим), ПОХМУ́РИТИСЯ, НАСУ́ПИТИСЯ, СПОХМУРНІ́ТИ, ПОХМУРНІ́ТИ, ПОСУ́ПИТИСЯ, СХМУРНІ́ТИрідше,НАСУ́МРИТИСЯ[НАСУ́РМИТИСЯ]розм.,ПОТЕМНІ́ТИпідсил.,НАСУРМА́ЧИТИСЯпідсил. розм.,НАХМА́РИТИСЯпідсил. поет.,ПОХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,СХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,ПОХМА́РИТИСЯпідсил. рідше;ПОХМУРНІ́ШАТИ, ПОТЕМНІ́ШАТИпідсил. (стати похмурим або похмурішим); НАДУ́ТИСЯрозм.,НАБУРМО́СИТИСЯрозм.,НАГОГО́ШИТИСЯрозм.,НАЇЖА́ЧИТИСЯрозм.,НАЇ́ЖИТИСЯрозм. рідше,НАПИНДЮ́ЧИТИСЯрозм.,НАСТОВБУ́РЧИТИСЯ[НАСТОБУ́РЧИТИСЯ]розм.,НАЖА́БИТИСЯзневажл.,НАМУРМО́СИТИСЯрозм. (з відтінком незадоволення, гніву). - Недок.: нахму́рюватися, хму́ритися, насу́плюватися, су́питися, хмурні́ти, похмурні́ти, темні́ти, насурма́чуватися, хма́ритися, хмарні́ти, похмурні́шати, хмурні́шати, темні́шати, наґоґо́шуватися, наїжа́чуватися, наї́жуватися, настовбу́рчуватися[настобу́рчуватися], нажа́блюватися. Нахмуривсь, задумався Порфир, і матері болісно тенькнуло в серці: "Щось таки накоїв!" (О. Гончар); Хлопець зразу ж насуплюється.. - Ти чого набурмосився! (М. Стельмах); Скибине обличчя раптом спохмурніло (А. Головко); Посупившись, вернулась наньмичка [наймичка] у кімнату та й сіла у куток (Г. Квітка-Основ’яненко); Заробітчани притихли, насумрилися, придавлені вісткою (К. Гордієнко); Інший би підняв крик, ..а Микола нічого. Тільки насурмився, чмихнув злостиво (Ю. Збанацький); Вид Мотрин, йбез того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний); - Яка ватага? - насурмачився Бовдюг. - Що ми, по-твоєму, - банда? (Григорій Тютюнник); Старий враз насупився, похмарнів. - А в Японії, я чув, дітей тридцять тисяч калічками народилось (О. Гончар); Робітники обернулись на регіт. Побачивши надто веселого головного інженера, вони похмурнішали (Ю. Шовкопляс); Айше надулась і довго стояла в куточку, здивована й ображена (М. Коцюбинський); - Тітко Докіє, чого це Дмитро як сич наґоґошився? (М. Стельмах); Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився (І. Нечуй-Левицький); Настовбурчився весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар); Тільки ще більше спохмурнів [цар], насупився й нажабився (О. Ільченко); Дмитро намурмосився, що із Сашком так панькаються, відвернувся (Б. Харчук).