ЗАДУ́МАТИ (прийти до думки, задуму щось зробити), ЗАМИ́СЛИТИ, НАДУ́МАТИ, ПОДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИСЯ, УМИ́СЛИТИ, ВИ́МИСЛИТИ, НАМИ́СЛИТИрозм.,НАГАДА́ТИСЯрозм.,ЗАТІ́ЯТИрозм.,НАВРА́ТИТИСЯрозм.,НАПОВРА́ТИТИСЯдіал.,НАМІРКУВА́ТИСЯдіал.,ЗАГАДА́ТИрідко;ЗДУ́МАТИрозм. (раптом). - Недок.: заду́мувати, замишля́ти, зами́слювати, наду́мувати, наду́муватися, умишля́ти, вимишля́ти, вими́слювати, затіва́ти, зага́дувати, зду́мувати. Задумала Орлиха свого Василя одружити (Марко Вовчок); В цьому році він замислив застосувати яровизацію ранніх сортів картоплі (Я. Гримайло); Тепер цілком ясно, що дружина надумала порадувати його (О. Копиленко); Кайдашиха надумалась піти до священика (І. Нечуй-Левицький); - Якби ти знав, що зараз намислила робити Тамара... (А. Хижняк); Часом тітка запалить перше свою [цигарку] й до половини викурить, а дядько тільки що нагадається смоктати (М. Коцюбинський); Де Богунова голова затіє що, там уже напевно сподівайся діла (Я. Качура); Чи наміркуюсь встать, чи сісти, чи лягти, Вже ти й попередив, вже й думку знаєш ти (П. Гулак-Артемовський); Прождав я з місяць, а далі загадав собі так: ще тиждень пожду, а тоді заберу з собою жінку з сином - і в гори (І. Муратов); Не мігши зігнати злість, Мася здумала тугу розігнати й почала збиратись (А. Свидницький). - Пор. 1. ви́рішити, 2. збира́тися, 1. наміча́ти.

ЗГАДА́ТИ (відтворити, поновити в пам’яті що-небудь), ПРИГАДА́ТИ, НАГАДА́ТИ, ЗДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИ, ПОПАМ’ЯТА́ТИ, СПОГАДА́ТИрозм.,СПОМ’ЯНУ́ТИрозм.,СПІМНУ́ТИдіал.,ПРИПІМНУ́ТИдіал.,НАМЕНУ́ТИдіал.,ПОМ’ЯНУ́ТИзаст.,ПРИПОМ’ЯНУ́ТИрідко. - Недок.: зга́дувати, прига́дувати, нага́дувати, зду́мувати, наду́мувати, спога́дувати, спомина́ти, помина́ти, припомина́ти. Чомусь саме тепер дід Дунай згадав свою матір, згадав те, що лежало в найдальшому, найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його пам’яті... (М. Стельмах); Юрій пригадав усі події вчорашнього дня (В. Собко); Вона йшла і старалася нагадати собі плавні, як бачила їх згори, до переправи (М. Коцюбинський); Як здумає він, що Галя не переможе батька-матері, ..то серце його наче хто в жмені здавить (Панас Мирний); Артем помовчить трохи, мовби надумує, а потім: - Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі- хто ти (А. Головко); - Ви ще попам’ятаєте, хто для вас Іван Руснак (А. Крушельницький); Як зненацька у людській розмові Дружній голос душу стрепене, Як заблисне в посмішці раптовій Юне личко, - спогадай мене! Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти (М. Рильський); Як було нам і важко, і гірко, Як нещадно пекло нас вогнем, Пам’ятаєш, напевне, Охтирко, І тебе ми не раз спом’янем (О. Ющенко); І ворухнуть не можу я рукою, Коли спімну, що ні одно гаряче Дівоче серце не зітхне, не сплаче, І не затужить нищечком за мною (І. Франко); Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх - не наменув тільки про Галю (Марко Вовчок). - Пор. 3. оживля́ти.