СПОКУСИ́ТИСЯна що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯна кого-що, ПОНА́ДИТИСЯна кого-що, ПОВА́БИТИСЯна кого-що, ПОЛА́СИТИСЯна кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯна кого-що, розм., ПОЛЕСТИ́ТИСЯна кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИСЯна кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИна кого-що, діал. - Недок.: спокуша́тися, ква́питися, на́дитися, ва́битися, ла́ситися, лести́тися, ва́житися. Спокуситися на багатство; - Ти - непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати, - не спинялася Горпина (Л. Яновська); [Денис:] Думаєш, що коли б ми не важились на придане, то Конон поквапився б на тебе? (М. Кропивницький); [Хуса:] Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід. [Мелхола:] Та знаю, знаю, - понадився на ту саронську вроду (Леся Українка); - Не такий Катенко.., щоб на вірші повабитися (С. Васильченко); Якийсь посланець обходить тих дядьків, які поласилися на землю своїх односельчан (М. Стельмах); - Крамарюєш на тисячі, а на п’ять рублів бідної дівчини полестився (Панас Мирний); На брови поважився, без приданого взяв [дівчину] (І. Ле).