-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив надима́тися, надима́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   надима́ймося, надима́ймось
2 особа надима́йся, надима́йсь надима́йтеся, надима́йтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа надима́тимуся, надима́тимусь надима́тимемося, надима́тимемось, надима́тимемся
2 особа надима́тимешся надима́тиметеся, надима́тиметесь
3 особа надима́тиметься надима́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа надима́юся, надима́юсь надима́ємося, надима́ємось, надима́ємся
2 особа надима́єшся надима́єтеся, надима́єтесь
3 особа надима́ється надима́ються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
надима́ючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. надима́вся, надима́всь надима́лися, надима́лись
жін. р. надима́лася, надима́лась
сер. р. надима́лося, надима́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
надима́вшись

Словник синонімів

БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯрозм., ПРИ́НДИТИСЯрозм., ІНДИ́ЧИТИСЯрозм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯрозм., ГОНОРУВА́ТИрідше, ГОНОРИ́ТИСЯдіал., ФУДУ́ЛИТИСЯдіал.,ПИША́ТИСЯзаст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯрозм., КОСТРИ́ЧИТИСЯрозм., ПРИ́ЩИТИСЯрозм.рідше,ФАНАБЕ́РИТИСЯрозм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯрозм., ДУ́ТИСЯрозм., НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ]розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯрозм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯзневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯрозм., НЕСТИ́СЯрозм., ЧВА́НИТИСЯпідсил.розм., БРИ́ШКАТИрозм. рідше,КОКО́ШИТИСЯрозм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯрозм., ПАНІ́ТИрозм., ПАНО́ШИТИСЯзаст. (триматися по-панському). - Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він [пан].. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); - Та бери ж, чого запишалася, - прикрикнула.. мати. - Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); - І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); - Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ’яненко); - Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: - А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); - От не люблю я вже сього! - гукнула вона. - І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); - Та ти не бришкай! - крикнув старшина. - Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, - думає Грицько, - а ще й паниться (С. Васильченко). - Пор. хизува́тися.
НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. - збільшуватися в об’ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИпідсил.,БРЯ́КНУТИрозм.,БУБНЯ́ВІТИрозм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ], ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], НАПИНА́ТИСЯ, П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ] (про кровоносні судини - звичайно від напруження). - Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся]. Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п’явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. пу́хнути.
НАБУ́ХНУТИ (про річку, струмок і т. ін. - переповнившись водою, піднятися вище за звичайний рівень), РОЗБУ́ХНУТИпідсил.,НАДУ́ТИСЯрозм.,ЗДУ́ТИСЯрозм. - Недок.: набуха́ти, розбуха́ти, надува́тися[надима́тися], здува́тися[здима́тися]. Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар); Восени річка розбухає від дощів, по весні - від талого снігу (А. Шиян); Зашумлять, загуторять мутноокі струмки в ярах, і Дніпро посиніє, надметься (О. Донченко).
НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ] (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ[ЗДИМА́ТИСЯ], РОЗДУВА́ТИСЯ[РОЗДИМА́ТИСЯ]підсил., ДУ́ТИСЯрозм. - Док.: наду́тися, напну́тися[нап’ясти́ся], зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап’ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її [жінку], здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ’яненко); [Марта (співає..):] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).
НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯпідсил.,НАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.,П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ]підсил.,СИЛКУВА́ТИСЯпідсил.розм.,ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯпідсил.розм.,НАДУВА́ТИСЯ[НАДИМА́ТИСЯ]підсил.розм.,ТУ́ЖИТИСЯрозм. рідше. - Док.: напру́житися, напну́тися[нап’ясти́ся], нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь - травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує [колода під час сплаву] рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться - та що ж? (Г. Хоткевич). - Пор. 1. надрива́тися.