-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | наддава́ти |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | наддава́ймо |
| 2 особа | наддава́й | наддава́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | наддава́тиму | наддава́тимемо, наддава́тимем |
| 2 особа | наддава́тимеш | наддава́тимете |
| 3 особа | наддава́тиме | наддава́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | наддаю́ | наддаємо́, наддає́м |
| 2 особа | наддає́ш | наддаєте́ |
| 3 особа | наддає́ | наддаю́ть |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| наддаючи́ |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | наддава́в | наддава́ли |
| жін. р. | наддава́ла |
| сер. р. | наддава́ло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| |
| Безособова форма |
| |
| Дієприслівник |
| наддава́вши |
Словник синонімів
НАДАВА́ТИ кому, чому чого (давати яку-небудь нову якість, властивість і т. ін. або підсилювати їх), ПРИДАВА́ТИ заст.; ДОДАВА́ТИ, ДОБАВЛЯ́ТИ розм., НАБАВЛЯ́ТИ розм., НАДДАВА́ТИ розм., ПІДДАВА́ТИ розм., перев. зі сл. вогонь, жар, запал, охота і т. ін. (підсилювати, збільшувати яку-небудь якість, властивість і т. ін.). - Док.: нада́ти, прида́ти, дода́ти, доба́вити, наба́вити, надда́ти, підда́ти. Гарячі промови товаришів надавали упевненості в силах (О. Донченко); [Прочанин:] Твоя водиця справді мов цілюща, - вона мені аж сили придала (Леся Українка); Страх обгорнув зайця, додав ще більшої прудкості його ногам (М. Коцюбинський); Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє (Л. Глібов); Тії слова набавили йому не малого страху (І. Франко); Пан Хоцінський надувся, вирівняв спину, щоб наддати собі ще більше поваги (І. Нечуй-Левицький); Це і радувало хлопця, і водночас піддавало запалу (О. Донченко). - Пор. 1. наділи́ти.
ПРИСКО́РЮВАТИ (збільшувати швидкість якоїсь дії, процесу; робити коротшими проміжки між окремими етапами, моментами чогось), ПРИШВИ́ДШУВАТИ, ФОРСУВА́ТИ, ПІДГАНЯ́ТИ [ПІДГО́НИТИ] розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. рідше, ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм. рідше, ПІДШТО́ВХУВАТИ розм., НАДДАВА́ТИ розм., ПРИСПІША́ТИ [ПРИСПІ́ШУВАТИ] діал.; НАБЛИЖА́ТИ [НАБЛИ́ЖУВАТИ], ПРОШТО́ВХУВАТИ розм. (прискорювати настання або кінець чогось). - Док.: приско́рити, пришви́дшити, форсува́ти, підігна́ти, підхльо́снути, підштовхну́ти, надда́ти, приспіши́ти, набли́зити, проштовхну́ти. Максим все ускладнював і ускладнював акробатичні вправи, прискорюючи темп виконання їх (Д. Ткач); Йому не хотілося сутичкою з батьком ганьбити себе, і він, круто повернувшись, пришвидшив крок (В. Речмедін); Час грав проти нас, і ми мали - це давало нам чи не єдиний мислимий ще шанс - за всяку ціну форсувати події (Н. Тихий); І полями розгарячено линув "ЗІС" тепер, ніби жданий час побачення підганяв шофер (І. Гончаренко); Так він і скаже Маріоарі, добре, що згадав, сказано, хміль підгонить думку... (М. Чабанівський); Вони підштовхували розмову, в’язали її прикро, слово до слова, як обірвані в негоду дроти (Ю. Мушкетик); Наддавати ходи; Тюрки не приспішали справи з чужинцем; вони ніби намагались якнайдовше протягнути цей приємний випадок побалакати про всякі новини (О. Досвітній); Начко тягнув п’яного Ернеста щосили з собою і приспішував кроку, кленучи його в душі (І. Франко); Треба дбати за народну справу, Швидше всім прокинутись від сну, Одігнать минувшину криваву, Наближать годиноньку ясну! (П. Грабовський); В земних пластах шахтар, учений в кабінеті, наближуйте прихід прекрасної пори (В. Сосюра); Він їхав до Москви проштовхувати якийсь свій винахід, боротися проти бюрократів (В. Собко).