ПРОВО́ДИТИ[ПРОВА́ДИТИ] (іти, їхати тощо разом з кимсь до певного місця перед тим, як розстатися, попрощатися з ним), ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДЖУВАТИ[ПРОВА́ДЖУВАТИ]рідше,ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИРЯДЖА́ТИ (у дорогу, в гості, в похід); ВІДВО́ДИТИ, НАДВО́ДИТИрозм. (пішки). - Док.: провести́, проводи́тирідкопрова́дитидіал.відпрова́дити, ви́рядити, відвести́, надвести́. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок); Ой що кому заваджає, ой що кому вадить, А що хлопець молоденький дівчину провадить (коломийка); Старов проводжав Тараса додому (О. Ільченко); - Отак, Петре, склалося, - проводжуючи його до хвіртки, говорила Катерина (С. Журахович); - Відпровадь мене до воріт (В. Гжицький); Боками попри дорогу біжать її дві менші сестрички і братчик, що не втерпіли і крадьки втекли з хати сестру виряджати (Марко Черемшина); З дому вийде [хлопець], а до школи не втрапить... Мама іноді і в школу його відводила (О. Гончар); [Мати:] Іди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги (Леся Українка).