НАБІ́ГТИ (про воду, хвилю - швидко насуваючись, покрити собою що-небудь), НАДБІ́ГТИ, НАКОТИ́ТИ, НАКОТИ́ТИСЯ. - Недок.: набіга́ти, надбіга́ти, нако́чувати, нако́чуватися. З моря набігла хвиля з білими густими гребенями (І. Нечуй-Левицький); Валом надбігла вода і заплюскотіла при ногах монголів (І. Франко); Накочують хвилі на коси (П. Усенко); Остання хвиля накотилась на берег (Д. Ткач). - Пор. 1. нахли́нути.

ПІДБІГА́ТИ (наближатися швидко, бігом), НАДБІГА́ТИ, ПРИБІГА́ТИ, ПІДЛІТА́ТИрозм., ПІДСКА́КУВАТИрозм., ПРИСКА́КУВАТИ розм., НАДСКА́КУВАТИрозм. - Док.: підбі́гти, надбі́гти, прибі́гти, підлеті́ти, підско́чити, приско́чити, надско́чити. В тривозі підбігає до вікна дружина Глушака (О. Довженко); Мавка надбігає на його крик (Леся Українка); Разом схопились [старі] Та до воріт... Прибігають - Мовчки зупинились. Перед самим перелазом Дитина сповита (Т. Шевченко); Діти змахують руками і всією ватагою підлітають до Никодима ближче (І. Рябокляч); Боб хватає пляшку з вином, миттю підскакує до Марка й замахується на нього (Мирослав Ірчан); - Скільки літ, скільки зим! - гукав Колісник, прискакуючи до Рубця, і поліз цілуватися (Панас Мирний); - Зараз мені забирайся відси! - кричав запінений підмайстер, чимраз ближче надскакуючи до робітника (І. Франко).