-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | нагу́кувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | нагу́куймо |
2 особа | нагу́куй | нагу́куйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | нагу́куватиму | нагу́куватимемо, нагу́куватимем |
2 особа | нагу́куватимеш | нагу́куватимете |
3 особа | нагу́куватиме | нагу́куватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | нагу́кую | нагу́куємо, нагу́куєм |
2 особа | нагу́куєш | нагу́куєте |
3 особа | нагу́кує | нагу́кують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
нагу́куючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | нагу́кував | нагу́кували |
жін. р. | нагу́кувала |
сер. р. | нагу́кувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
нагу́кувавши |
Словник синонімів
ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше, НАКЛИ́КУВАТИ діал. - Док.: ви́гукнути, гукну́ти, гукону́ти підсил. ви́крикнути, покли́кнути, скли́кнути рідше окри́кнути рідше. Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора (Панас Мирний); - Перемога! - гукали запорожці, заграли в сурми і викинули переможну корогву (О. Довженко); Раптом [Старков] викрикнув: - Бери коня! Рятуйсь! (О. Гончар); - Боржій, боржій, жінко! - покрикує на неї Гвинтовка. - Давай нам якої-небудь настойки чи запіканки (П. Куліш); "Ой, зоре, зоре!" - покликнула я журливо, але вже без розпачу (Леся Українка); В середині [військкомату] хтось голосно викликав прізвища (Б. Антоненко-Давидович); - Бач, куди вони забралися на прохолоду! - окрикнув Книш, виходячи до їх на рундук (Панас Мирний). - Пор. 2. крича́ти.
КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою, поглядом тощо); ПІДКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИ́КУВАТИ, ПІДЗИВА́ТИ, ПРИЗИВА́ТИ розм. (жестом, голосом просити або вимагати підійти); ЗАКЛИКА́ТИ, ЗАЗИВА́ТИ розм. (просити кого-небудь зайти кудись, в якесь приміщення); УКЛИКА́ТИ [ВКЛИКА́ТИ] розм., УЗИВА́ТИ [ВЗИВА́ТИ] діал. (просити зайти в якесь приміщення, всередину чогось). - Док.: покли́кати, покли́кнути, позва́ти, гукну́ти, гукону́ти підсил. нагука́ти, нагукну́ти, помани́ти, примани́ти, підкли́кати, прикли́кати, підізва́ти, призва́ти, закли́кати, зазва́ти, укли́кати [вкли́кати], узва́ти [взва́ти], увізва́ти [ввізва́ти]. Микола кликав вечерять (М. Коцюбинський); Брате милий, брате-соколоньку, Ти покинув сестру-сиротоньку, А я ходжу-покликаю, Як зозуля в темнім гаю: - Ой, вернися з далекого краю! (пісня); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш); - А йдіть сюди! - гукає старший хлопчик (М. Коцюбинський); - Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, - вони мене не впіймають (В. Кучер); - Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов (Ю. Яновський); - То чого ж вона ще на поміч волає? (І. Цюпа); Грицько, сівши в однім кінці хати на лавці, манив до себе дитину (Ганна Барвінок); Настя часто бачить її в садах, підкликає і щиро балакає з нею (З. Тулуб); Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає (Леся Українка); Як скінчилась муштра, командир підізвав до себе Івана і на мене кивнув. Підійшов.. і я (О. Стороженко); Мати сина призиває: - Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку - Змию тобі головоньку (пісня); Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прихожих, проїзжачих У двір закликає (Т. Шевченко); - Ідіть до царя, вашого батька, та й зазивайте його до мене обідати (О. Стороженко); Вона усе виходила дивитись, вкликала, дожидала - нікого не було цілу ніч (Марко Вовчок); Узивають її в хату, питаю: - Чи підеш, чи ні? (Словник Б. Грінченка). - Пор. 1. оклика́ти.
ПОКРИ́КУВАТИ [ПОКРИКА́ТИ рідше] (час від часу кричати), ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ПОГЕ́ЙКУВАТИ розм., НАКЛИ́КУВАТИ діал.; ГАРИ́КАТИ розм., ГИ́РКАТИ розм. (сердито). - Боржій, боржій, жінко! - покрикує на неї Гвинтовка (П. Куліш); - Рист! - хльоска ззаду гонінник. - Рист! рист! - покликують і собі вівчарі... (М. Коцюбинський); Ґелґотять [гуси], погукують з неба (М. Чабанівський); Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: - Проходь звідсіль! (В. Кучер); Стара, погейкуючи на корову, зникла в чорній гущавині садка (І. Кириленко); На постелі перекидався з боку на бік старий Прокіпчук. Бурмотів щось крізь сон, як би накликував на коні (Мирослав Ірчан); Трохи не до півдня вона стояла, як вірна собака коло хвіртки, і гарикала (Панас Мирний); Не любить невістка свекруху. Гиркає на неї (Остап Вишня).