гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви [жінки] повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко).
2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).