ЗГАДА́ТИ (відтворити, поновити в пам’яті що-небудь), ПРИГАДА́ТИ, НАГАДА́ТИ, ЗДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИ, ПОПАМ’ЯТА́ТИ, СПОГАДА́ТИрозм.,СПОМ’ЯНУ́ТИрозм.,СПІМНУ́ТИдіал.,ПРИПІМНУ́ТИдіал.,НАМЕНУ́ТИдіал.,ПОМ’ЯНУ́ТИзаст.,ПРИПОМ’ЯНУ́ТИрідко. - Недок.: зга́дувати, прига́дувати, нага́дувати, зду́мувати, наду́мувати, спога́дувати, спомина́ти, помина́ти, припомина́ти. Чомусь саме тепер дід Дунай згадав свою матір, згадав те, що лежало в найдальшому, найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його пам’яті... (М. Стельмах); Юрій пригадав усі події вчорашнього дня (В. Собко); Вона йшла і старалася нагадати собі плавні, як бачила їх згори, до переправи (М. Коцюбинський); Як здумає він, що Галя не переможе батька-матері, ..то серце його наче хто в жмені здавить (Панас Мирний); Артем помовчить трохи, мовби надумує, а потім: - Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі- хто ти (А. Головко); - Ви ще попам’ятаєте, хто для вас Іван Руснак (А. Крушельницький); Як зненацька у людській розмові Дружній голос душу стрепене, Як заблисне в посмішці раптовій Юне личко, - спогадай мене! Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти (М. Рильський); Як було нам і важко, і гірко, Як нещадно пекло нас вогнем, Пам’ятаєш, напевне, Охтирко, І тебе ми не раз спом’янем (О. Ющенко); І ворухнуть не можу я рукою, Коли спімну, що ні одно гаряче Дівоче серце не зітхне, не сплаче, І не затужить нищечком за мною (І. Франко); Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх - не наменув тільки про Галю (Марко Вовчок). - Пор. 3. оживля́ти.

НАГА́ДУВАТИкого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯна кого-що,ПОХО́ДИТИна кого-що, розм.,ПРИГА́ДУВАТИрозм.;ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ[ПЕРЕГУКА́ТИСЯрідше], ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (з чим: про неживі, звичайно неконкретні реалії - бути схожим на що-небудь, співзвучним чомусь);ПОВТО́РЮВАТИ[ПОВТОРЯ́ТИ] (бути цілком подібним до кого-, чого-небудь). Все похмуре подвір’я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець); - Чоловік той зовсім не скидався на Мусія Бабенка, якого я таки добре запам’ятав тоді (Є. Гуцало); Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська); Звали його модним ім’ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (І. Ле); Пісня білоруського села дзвінко перекликається з піснею села українського (М. Рильський); - Дуже часто діти повторюють своїх батьків. Засвоюють їхні звички, їх принципи, їх мораль (В. Логвиненко).