ВІДВІ́ДУВАТИкого (бувати де-небудь, у когось, заходити до когось, куди-небудь, наносити візит), ПРОВІ́ДУВАТИ, НАВІ́ДУВАТИ, ПРИХО́ДИТИдо кого,БУВА́ТИв кого, де,ХОДИ́ТИ, НАВІЩА́ТИрозм.,ВІЗИТУВА́ТИзаст.;Ї́ЗДИТИдо кого,ПРИЇЖДЖА́ТИдо кого (використовуючи транспорт); УЧАЩА́ТИ (бувати часто). - Док.: відві́дати, прові́дати, завіта́ти, наві́дати, прийти́, побува́ти, побу́ти, навісти́ти, приї́хати, уна́дитися, зана́дитися (занадто часто). У складі делегацій він [П. Тичина] відвідує Болгарію, Польщу, Англію (з посібника); Опріч дівчат, приходили провідувати Оксану й жінки, і молодиці, бо Оксану усім селом любили (Г. Квітка-Основ’яненко); Мандруючи широкими степами України, я завітав у село Олександрівку (Є. Кравченко); Він [приятель].. був хворий, і я навідувала його (Леся Українка); Досі він, здається, ще ні разу не приходив до її сина (О. Гончар); Поселившись на кілька тижнів у Львові, я часто бував у Франка (В. Самійленко); Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою (Григорій Тютюнник); - Я навіщатиму вас, коли буде змога (А. Шиян); Пані Штейнмільх їздила візитувати знайомих (Л. Яновська); Його [генерала] проводили всі гуртом. - Частіше приїжджайте до нас, - запросив Сидорчук (С. Журахович). - Пор. гостюва́ти, 1. захо́дити, наві́датися.

ЗАХО́ДИТИ (приходити куди-небудь, до кого-небудь ненадовго, мимохідь), ЗАБІГА́ТИрозм., ЗАВЕРТА́ТИрозм., ЗАСКА́КУВАТИрозм., ЗАЛІТА́ТИрозм., ЗАНИ́КУВАТИдіал. - Док.: зайти́, забі́гти, заверну́ти, заско́чити, залеті́ти, зани́кнути. День у день, вечір у вечір заходить він до своїх родичів; з тобою поговорить, дітей приголубить; хоч на годинку забіжить і твою душу наче сонцем освітить (П. Куліш); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня,.. господарів уже не заставав (П. Кочура); Після монастиря медвинці з тиждень прожили в тривожних нахололих лісах, зрідка по ночах заскакуючи в село (М. Стельмах); - Нікого тут нема?.. - Зараз - ані лялечки! Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса.. для коней взяти (М. Стельмах). - Пор. вбіга́ти, 1. відві́дувати, наві́датися.

НАВІ́ДАТИСЯдо кого, куди (прийти, прибути до когось або кудись на короткий час або в черговий раз після певної перерви), НАВЕРНУ́ТИСЯкуди, розм.,НАВЕРНУ́ТИкуди, розм.,ЗАГЛЯ́НУТИрозм.,ЗАЗИРНУ́ТИрозм.,НАГЛЯ́НУТИкуди, розм.,НАЗИРНУ́ТИрозм. - Недок.: наві́дуватися, наверта́тися, наверта́ти, загляда́ти, зазира́ти, нагляда́тирідко.Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (О. Кобилянська); Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний); Школа двокласова, гарна, з начальства ніхто не заглядає (С. Васильченко); Про одне я мрію нині - Коли буду на Вкраїні, Зазирнути в те село (Л. Первомайський); Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (А. Головко); Чому не провести, - каже батько, - мені треба назирнути в Велику Яругу (Марко Вовчок). - Пор. 1. відві́дувати, 1. захо́дити.