-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | нав’я́зувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | нав’я́зуймо |
2 особа | нав’я́зуй | нав’я́зуйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | нав’я́зуватиму | нав’я́зуватимемо, нав’я́зуватимем |
2 особа | нав’я́зуватимеш | нав’я́зуватимете |
3 особа | нав’я́зуватиме | нав’я́зуватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | нав’я́зую | нав’я́зуємо, нав’я́зуєм |
2 особа | нав’я́зуєш | нав’я́зуєте |
3 особа | нав’я́зує | нав’я́зують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
нав’я́зуючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | нав’я́зував | нав’я́зували |
жін. р. | нав’я́зувала |
сер. р. | нав’я́зувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
нав’я́зуваний |
Безособова форма |
нав’я́зувано |
Дієприслівник |
нав’я́зувавши |
Словник синонімів
I. НАВ’ЯЗА́ТИ (змусити кого-небудь приймати, брати, купувати і т. ін. що-небудь усупереч бажанню), НАКИ́НУТИ, ВТЕЛЮ́ЩИТИ [УТЕЛЮ́ЩИТИ] фам., ВПХНУ́ТИ [УВІПХНУ́ТИ], ВПХА́ТИ [УВІПХА́ТИ] розм. (про конкретні, фізичні предмети); ВСУЧИ́ТИ [УСУЧИ́ТИ] розм. (дати кому-небудь щось проти його бажання або низькоякісне, непідхоже). - Недок.: нав’я́зувати, накида́ти, впиха́ти [упиха́ти]. Нав’язати дискусію; Він нав’язав Синявіну заступати себе (І. Ле); Ішла [Олена].. з похнюпленою головою, сердита на Максима, що накинув їй це товариство (Ірина Вільде); [Дмитро:] А дай котрий мені тютюну, бо клятий Берко мені такого втелющив, що тільки доторкнись до папуші, то так тобі.. мов порохом зараз візьметься! (М. Старицький); Впхав їй до рук солодкі пакунки, благав, щоб зараз бігла (М. Коцюбинський); Через будову в напрямку старого села промчав "ЗІМ" Сави Андрійовича. Цей "ЗІМ", як він часом каже, сміючись з самого себе, йому "всучили" в районі (О. Довженко).