-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив нав’ю́чити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   нав’ю́чмо
2 особа нав’ю́ч нав’ю́чте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа нав’ю́чу нав’ю́чимо, нав’ю́чим
2 особа нав’ю́чиш нав’ю́чите
3 особа нав’ю́чить нав’ю́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. нав’ю́чив нав’ю́чили
жін.р. нав’ю́чила
сер.р. нав’ю́чило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
нав’ю́чений
Безособова форма
нав’ю́чено
Дієприслівник
нав’ю́чивши

Словник синонімів

НАВАНТА́ЖИТИкого, чим, що на кого, розм. (доручити кому-небудь якусь роботу, виконання якихось обов’язків і т. ін.), НАВ’Ю́ЧИТИщо на кого, підсил. розм.;ЗАВАНТА́ЖИТИкого чим (забезпечити когось роботою в належному або надмірному обсязі); НАВАЛИ́ТИщо на кого, підсил. розм.,ЗАВАЛИ́ТИкого чим, підсил. розм., перев. із сл. робота (дати комусь багато завдань, доручень, примусити виконувати щось обтяжливе). - Недок.: наванта́жувати, нав’ю́чувати, заванта́жувати, нава́лювати, зава́лювати. - Забув вам сказати, що мене, як молодого, навантажили всією тяжкою роботою (Ю. Яновський); О. І. Білецького нерідко завантажували укладанням різних хрестоматій з історії світової літератури, світового та українського театру (Ю. Мартич); [Наталя:] У мене до вас маленька справа. [Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору... (І. Микитенко); Нас завалили роботою: треба було будувати гуртожиток, їдальню, пекарню (А. Хорунжий). - Пор. 1. доруча́ти.