-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив навча́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   навча́ймо
2 особа навча́й навча́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа навча́тиму навча́тимемо, навча́тимем
2 особа навча́тимеш навча́тимете
3 особа навча́тиме навча́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа навча́ю навча́ємо, навча́єм
2 особа навча́єш навча́єте
3 особа навча́є навча́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
навча́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. навча́в навча́ли
жін. р. навча́ла
сер. р. навча́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
навча́вши

Словник синонімів

ДРЕСИРУВА́ТИ (тварин, птахів), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ТРЕНУВА́ТИрідше;ПРИБО́РКУВАТИ (перев. диких звірів); НАТА́СКУВАТИ (перев. мисливських собак). - Док.: ви́дресирувати, надресирува́ти, навчи́ти[научи́ти], прибо́ркати, натаска́ти. Є думка так дресирувати дельфінів, щоб вони вишукували рибні косяки, були "пастухами" і заганяли зграї риб у трали (з журналу); Терпеливо, ласкаво навчав [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (О. Ковінька); - Товаришу командир, - каже Кость, - ось у мене є військово-поштовий голуб Літун, якого сам я тренував і виховував (О. Донченко); Жайсак і Тайжан приборкували скакунів (З. Тулуб); Хто терпляче, крок за кроком, привчає, муштрує, "натаскує" молодого, гарячого пса, як добрий і строгий учитель,.. - справжній мисливець (М. Рильський).
КАРА́ТИкого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯз ким, підсил.,ПРА́ВИТИСЯз ким,розм.; ПРОВЧА́ТИ[ПРОУ́ЧУВАТИ]розм.,НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ]розм.,ПОВЧА́ТИ[ПОУЧА́ТИ]розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИрозм. (б’ючи); ШОМПОЛУВА́ТИрозм. (б’ючи шомполами). - Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти[проучи́ти], навчи́ти[научи́ти], повчи́ти[поучи́ти], полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); - Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); [Олекса:] Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук’янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його [мужика] нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).
II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.
УЧИТИ[ВЧИТИ]кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ОСВІ́ЧУВАТИрідше, ОБУЧА́ТИдіал.; ПІДКО́ВУВАТИрозм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИрозм. (суворо вчити). - Док.: навчи́ти[научи́ти], обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); - Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ’яненко); Підкувати учня з алгебри; - Ніколи не була я в школі, - згадує Олена Семенівна. - Саме життя школило мене (з журналу).

Словник фразеологізмів

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).