НАЗДОГА́Д[НАВЗДОГА́Д] (при дієсловах мовлення - говорячи про що-небудь не безпосередньо, не прямо, а здалеку, недомовками), НАВДОГА́Дрозм.; НА́ТЯКАМИ, МАНІВЦЯ́МИрозм., НАВТЯКИ́розм., НАВТЯМКИ́розм. (не до кінця розкриваючи думку або з якимось підтекстом). [Михайло:] Треба здалеку зайти, наздогад закинути і, може, через маму... (М. Старицький); З Марусею вона про се не заходила у розмову, хіба так, навдогад що, скаже Катря: "Нащо те кохання у світі?" (Марко Вовчок); Гнат хитрою мовою і натяками швидко збивав ціну (М. Стельмах); Він почав говорити. Зразу манівцями.., а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень (О. Кобилянська); [Палажка:] Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? (І. Карпенко-Карий).