-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив навро́чити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   навро́чмо
2 особа навро́ч навро́чте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа навро́чу навро́чимо, навро́чим
2 особа навро́чиш навро́чите
3 особа навро́чить навро́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. навро́чив навро́чили
жін.р. навро́чила
сер.р. навро́чило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
навро́чений
Безособова форма
навро́чено
Дієприслівник
навро́чивши

Словник синонімів

НАВРО́ЧЕНОпредик., кому,НА́СЛАНОна кого,НАПУ́ЩЕНОна кого,НАВРО́ЧИЛО[НАУРО́ЧИЛОрідко] безос., кого,ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНОрідше;НАМО́ВЛЕНОкого (заклинаннями). [Настя:] Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); - Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); - Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. - Ніякого напуску. Ти з дороги збився, - заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); - Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); [Семен:] Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); - І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).
НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ЧАКЛУВА́ТИ (робити магічні дії, рухи й замовляння, за допомогою яких нібито можна вплинути на людей і природу), ЧАРУВА́ТИ, ЗАЧАРО́ВУВАТИ, ЗАКЛИНА́ТИ, ХИМОРО́ДИТИзаст.; НАГОВО́РЮВАТИрозм., НАШІ́ПТУВАТИзаст., ШЕПТА́ТИзаст. (промовляти наговір, приворот); ВОРОЖИ́ТИ, ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ПРИВОРО́ЖУВАТИ (діючи ворожінням); ВІДЬМИ́ТИ[ВІДЬМУВА́ТИ]заст. (займатися відьомством); ШАМА́НИТИ (здійснювати шаманство). - Док.: почаклува́ти, почарува́ти, зачарува́ти, заклясти́, наговори́ти, нашепта́ти, пошепта́ти, поворожи́ти, заворожи́ти, приворожи́ти. Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (М. Коцюбинський); [Мар’яна:] Слухай, любий чарівниченьку, научи ж ти мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (С. Васильченко); Закляла людей і замок Чарівниця зла колись (Леся Українка); Він ледачий химороду химородить (Ганна Барвінок); [Жінка:] Бачили її [відьму] перед тим, як вона ходила при місяці кругом хати, чимсь кропила її та наговорювала.. от і пожар від того (С. Васильченко); Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать (І. Нечуй-Левицький); - І шептати вміє [Мар’яна]? - Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (М. Стельмах); Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Л. Боровиковський); [Сусляєв:] Бути вам щасливою, бо я його [люстро] заворожив - хто перший подивиться, той щасливий (І. Кочерга); [Килина:] Хотіла б я, сестро, щоб Деркачиха приворожила Конона до мене (М. Кропивницький); Палажка тричі перехрестилась, щось пошептала - вже й не знаю, чи молилась, чи відьмувала (І. Нечуй-Левицький); У нас одна жінка хотіла навчитись відьмувати (Ганна Барвінок). - Пор. навро́чити.