-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив наволіка́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   наволіка́ймо
2 особа наволіка́й наволіка́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа наволіка́тиму наволіка́тимемо, наволіка́тимем
2 особа наволіка́тимеш наволіка́тимете
3 особа наволіка́тиме наволіка́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа наволіка́ю наволіка́ємо, наволіка́єм
2 особа наволіка́єш наволіка́єте
3 особа наволіка́є наволіка́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
наволіка́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. наволіка́в наволіка́ли
жін. р. наволіка́ла
сер. р. наволіка́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
наволіка́вши

Словник синонімів

НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.