-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив наванта́жити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   наванта́жмо
2 особа наванта́ж наванта́жте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа наванта́жу наванта́жимо, наванта́жим
2 особа наванта́жиш наванта́жите
3 особа наванта́жить наванта́жать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. наванта́жив наванта́жили
жін.р. наванта́жила
сер.р. наванта́жило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
наванта́жений
Безособова форма
наванта́жено
Дієприслівник
наванта́живши

Словник синонімів

ВАНТА́ЖИТИ (поміщати, класти вантаж на віз, машину, судно тощо; наповнювати щось вантажем), НАВАНТА́ЖУВАТИ, ГРУЗИ́ТИрозм. рідко,ЛАДУВА́ТИ діал.; ЗАВАНТА́ЖУВАТИ, ЗАГРУЖА́ТИ розм. рідко (перев. заповнювати вантажем). - Док.: пованта́жити, наванта́жити, погрузи́ти, наладува́ти, заванта́жити, загрузи́ти. Вкладають [яблука] у ящики. Тут же їх забивають і вантажать на машини, на підводи (А. Головко); Вагони всі розчинені. Моторні люди навантажували на вози мішками цукор (Я. Качура); Кухарі навантажили хури харчами (І. Нечуй-Левицький); - Чи ви там палубу драїли, чи вугілля грузили? (В. Кучер); - Збереш ватагу добрих хлопців,.. і гайда на колію, - ліс ладувати (І. Муратов); Посідали на коні татарські вояки, завантажили вози награбованим добром (А. Хижняк); - Як загрузять ешелон, бери своїх хлопців.. Правитимеш хліб до самого місця (О. Гончар).
ДОРУЧА́ТИкому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИна кого,ПРИРУЧА́ТИрозм., ПОРУЧА́ТИрозм., ПРИПОРУЧА́ТИзаст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ[ПОВІ́РЮВАТИрідше] (особливо важливу роботу, обов’язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИрозм. (кого, що на кого - від’їжджаючи, залишаючи). - Док.: доручи́ти, покла́сти, приручи́ти, поручи́ти, приста́витикогопосади́тикого на що розм. припоручи́ти, дові́рити, пові́рити, поки́нути, полиши́ти. - Нам цю справу доручають ті самі авторитетні органи, від яких залежить і рішення про концесії (І. Ле); - Мудрий Федір Йосипович, нічого не скажеш: не хоче, щоб наш відділ відсторонився, все на нас покладає (М. Ю. Тарновський); Вінчасом посилав її доглядати сапальниць на буряках або приручав одвезти полудень косарям (М. Коцюбинський); Він поручив також пильно стежити за хлопцями, коли їх поведуть (І. Франко); Баба Зінька приставила готувати обід молодиць, котрі добре знали куховарську справу (І. Нечуй-Левицький); То ти дзвониш, то тобі дзвонять, - посадили ж на культуру, гаряче місце! (О. Гончар); - Хай сам, гладкий, пасе. - Мені мати не припоручали (Панас Мирний); Не довіряй вовку череду (прислів’я); - Господині сільські стали самі повіряти мені гусей (І. Франко); - На кого ж ти мене покидаєш із малими діточками? (Григорій Тютюнник); При війську треба служити 2-3 роки без перерви, ..полишати поле й хату на жінку й діти (О. Кобилянська). - Пор. 1. наванта́жити.
НАВАНТА́ЖИТИкого, чим, що на кого, розм. (доручити кому-небудь якусь роботу, виконання якихось обов’язків і т. ін.), НАВ’Ю́ЧИТИщо на кого, підсил. розм.;ЗАВАНТА́ЖИТИкого чим (забезпечити когось роботою в належному або надмірному обсязі); НАВАЛИ́ТИщо на кого, підсил. розм.,ЗАВАЛИ́ТИкого чим, підсил. розм., перев. із сл. робота (дати комусь багато завдань, доручень, примусити виконувати щось обтяжливе). - Недок.: наванта́жувати, нав’ю́чувати, заванта́жувати, нава́лювати, зава́лювати. - Забув вам сказати, що мене, як молодого, навантажили всією тяжкою роботою (Ю. Яновський); О. І. Білецького нерідко завантажували укладанням різних хрестоматій з історії світової літератури, світового та українського театру (Ю. Мартич); [Наталя:] У мене до вас маленька справа. [Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору... (І. Микитенко); Нас завалили роботою: треба було будувати гуртожиток, їдальню, пекарню (А. Хорунжий). - Пор. 1. доруча́ти.